Важливим питанням для сучасної філософії постає проблема пізнання. І для того, щоб чітко зрозуміти нам дану термінологію, повернемося спочатку до її витоків. Візьмемо до прикладу філософію Канта. У своїх роздумах Кант ставить одне із важливих питань у філософії: що я можу знати? Насправді вирішення проблем філософського і життєвого характеру на пряму залежить від мислячого суб’єкта, який у свою чергу знає про світ, людей та соціум. Відповідно, проблема пізнання людини є настільки давньою як сама філософія.Ще античний мислитель Сократ відповідав на те ж саме поставлене питання Канта: «Я знаю, що нічого не знаю». Тому вирішення проблеми пізнання світу включено до одного із розділів філософії – гносеології (науки про пізнання світу). Оскільки вона намагається виявити властивості та закономірності у пізнавальному процесі, складаючи цілісну уяву про нього. Перед гносеологією стоїть завдання — дослідити види пізнань, включаючи містичне та наукове. Гносеологію перш за все цікавило питання наукового пізнання як еталону для видів пізнавальної діяльності.
В історії культури філософії існують теорії пізнання, які можуть виходити із аксіом для пояснення того чи є можливим людське пізнання. Сюди варто віднести наступні:
- Пізнання — процес набуття людино знань про світ, самого себе , розуміння себе як частинки мкрокосмосу;
- Знання — правильні свідчення про реальність;
- Омана — помилкові, неправильні свідчення;
- Незнання — відсутність достовірних знань.
Пізнання було вкорінене у сутності і властиве усім живим істота там. Воно виступає головним атрибутом буття людини, природною передумовою її існування , тоді як знання про цей світ для нього є важливою цінністю у житті. Пізнання є необхідним, оскільки пізнавальний світ і той, хто його пізнає володіють властивостями. Світ дозволяє людині пізнавати самого себе. Це пояснюється існуванням в природі упорядкованих явищ та закономірних властивостей. Пізнання світу є можливим завдяки людині, яка володіє наділеними від природи здібностями, що розвивалися у процесі біологічної та соціокультурної еволюцій — свідомості, мови, сили абстрактного мислення, творчої активності, практичних навикам та умінню.
Розглянемо деякі із проблем пізнання, наприклад гносеологічний оптимізм — диктує те, що пізнаваьних меж для людини немає, оскільки людському інтелекту є доступними явища дійсності. Відповідно на такій позиції стоїть уся марксистська філософія та класична наука. Гносеологічний песимізм навпаки – обмежує людську пізнавальну можливість. Він може проявляти себе у двох напрямках – агностицизмі та скептицизмі. Агностицизм – концепція, яка заперечує те, що пізнання усього не може бути представлене у людському досвіді, тобто Бог, субстанція, закони. Сподвижником агностицизму і закладин її теоретичних основ вважається Іммануїл Кант.
В основі його вчення покладено ідею «речі у собі». На думку німецького філософа наявність речей у світі є реальною, тільки їхня сутність не може бути пізнаною людиною. Скептицизм на відміну від агностицизму піддає сумніву можливість достовірного пізнання світу. Такі античні скептики як Пірон та Агриппа в одному із своїх аргументів стверджують, що одинакові речі викликають у людей одинакові уявлення.
Богдан Стрикалюк
