Історія філософії, Сучасна філософія        21 Червня 2017        264         Прокоментуй!

Проблема людської свободи у філософії Ф. В. Й. Шеллінга

Свобода була однією з головних проблем в філософії Фрідріха Шеллінга. Ця тема вперше поставала в одному з найперших творів філософа «Листи по догматизму і критицизму», який мислитель опублікував, маючи тільки двадцять років. Спочатку Фрідріх Шеллінг аналізував абсолютну свободу. На його думку, абсолютна свобода і абсолютна необхідність тотожні.

Проблема людської свободи у філософії Ф. В. Й. Шеллінга

Він писав: «Кожна людина, яка роздумувала про свободу і необхідність, невідворотно приходила до висновку, що ці принципи повинні бути в абсолюті поєднаними – свобода повинна бути присутньою в абсолюті тому, що він діє з безумовної власної могутності, необхідність – тому, що він саме в силу цього діє тільки у відповідності з законами свого власного буття, внутрішньої необхідності своєї сутності».

В одному з листів філософ досліджує античну трагедію і констатує, що грецькі герої Софокла, Евріпіда, Есхіла реалізують моральну свободу у боротьбі з долею, а потім втрачають її, доля знищує бунтівників. На нашу думку, тут проявляється людська свобода, хоч в ранній період Фрідріха Шеллінга вона не цікавила, тому і опрацьована вона ним не достатньо.

В другий період своєї творчої діяльності, він досліджував натурфілософію. В ній філософ приділяв більше значення свободі в порівнянні з «Листами по догматизму і критицизму». Одна з його праць «Введення до фрагменту системи натурфілософії, або Про поняття умоглядної фізики і про внутрішню організацію системи цієї науки» стверджує: «Побачити внутрішню конструкцію природи було б неможливо, якщо ми не володіли здібністю вторгатися в природу за допомогою свободи». Отже для Фрідріха Шеллінга поступово стає важливішою людська свобода, а не абсолютна свобода.

Ми вважаємо, що ґрунтовне, детальне і глибоке дослідження свободи Ф. Шеллінгом здійснено в двох працях: «Система трансцендентального ідеалізму» і «Філософські дослідження про сутність людської свободи і пов’язаних з нею предметах». Німецький мислитель, стверджував, що свободу аналізували найкраще І. Кант в трьох критиках, Й. Фіхте, попередники німецького ідеалізму: Р. Декарт, Б. Спіноза, Г. Ляйбніц, розуміли свободу, на думку Шеллінга невірно. Цікаві ідеї, також виділені філософом в творах Я. Бьоме, хоч не розкриті ним послідовно.

Ми вважаємо, Фрідріх Шеллінг продовжує «метафізику свободи» І. Канта. На нашу думку, філософ переосмислює «трансцендентальну свободу» «Критики чистого розуму», «практичну» (моральну) свободу «Критики практичного розуму» і геніальні погляди про «піднесене» з «Критики здатності до судження». Свобода за Шеллінгом є «інтелігенцією», суб’єктом прихованим в природі, який реалізується в людській діяльності, досягає свого апогею, на думку філософа, в мистецтві. Ми простежуємо вплив Й. Фіхте на трансцендентальний ідеалізм Шеллінга. Він писав, що система свободи задовольняє, протилежна ж вбиває і знищує моє серце. Звичайно, безсумнівним є самостійність Фрідріха Шеллінга, ми не стверджуємо, що він тільки компілював погляди попередників.

Фрідріх Шеллінг вважав, що свобода є початком і кінцем його філософії. Все, що в інших системах загрожує свободі загибеллю, нами виводиться з самої свободи. Мислитель вважає: «Свобода є єдиним принципом, який міститься в основі всього, і в об’єктивному світі ми не бачимо нічого, що існує за нашими межами, а тільки внутрішню обмеженість нашої власної свобідної діяльності» Фрідріх Шеллінг приходить до висновку, що буття є лише вторинністю, «загальмованою свободою».

Свобода в трансцендентальному ідеалізмі аналізується як абсолютна сутність, як протилежність необхідності, як проявлення абсолютного в мистецтві та філософії. Фрідріх Шеллінг сформулював припущення, що свобода в природі завжди передбачається, природа не створює її . Філософ стверджував, що свобода передує природі, вона не може з неї виникнути. Людина в свою чергу, виділяє себе з природи і є своєрідною «квінтесенцією» як свободи так і природи. Слід зазначити, що науковець ототожнює розум з волею, тому його свобода може інтерпретуватися як раціональна сутність, так і ірраціональна сутність.

Свобода тотожна сваволі в «Системі трансцендентального ідеалізмі». Вона є не негативним, нераціональним проявом людської поведінки, а свідомою діяльністю. Філософ стверджує, що свобода досягає своєї межі в вищій потенції свідомості, яка визначається як геніальність. Разом з тим, підкреслює мислитель, теоретично довести існування свободи неможливо. Таким чином крім аналітичного підґрунтя, в трансцендентальному ідеалізмі Фрідріх Шеллінг використовує «віру».

В праці «Філософські дослідження людської свободи і пов’язаних з нею предметах» свобода стає особистісною. Філософ доводить єдність свободи і необхідності. Він стверджував: «Істинна свобода є в згоді зі святою необхідністю, яку ми відчуваємо в сутнісному пізнанні, адже дух і серце, підкоряються тільки своєму власному законові, добровільно утверджують те, що необхідне». Далі продовжує Шеллінг: «Проте саме ця внутрішня необхідність і є свобода, сутність людини є суттєво її свобідне діяння».

Філософ використовує поняття Я. Бьоме «Ungrund» (безосновність), яку він ототожнює з свободою. В цій єдності свобода стає любов’ю. Фрідріх Шелінг стверджував: «Безосновне ділиться на два однакові вічних начала тільки для того, щоб ці два начала, які в ньому в якості безосновного не можуть бути одночасно або в єдності, стали єдині за допомогою любові, безосновне ділиться лише для того, щоб було життя, любов і особисте існування». Таким чином, свобода тотожна любові, в ній вона завершується.

Фрідріх Шеллінг, доводить, що така любов чи свобода не може бути злою. Зло для нього не існує саме по собі. Він доводить: «Але зло не є сутність, воно несутність (Unwesen) і володію реальністю тільки в протиставленні, а не саме по собі». В «Філософських дослідженнях людської свободи і пов’язаних з нею предметах» констатується: «Адже любов перебуває не в нерозрізненості і не там, де поєднані протилежності, які потребують цього єднання для свого буття, а (повторюючи сказане) таємниця любові в тому, що вона поєднує такі протилежності, кожна з яких могла б бути для себе і все-таки не є і не може бути без іншої».

Ми, вважаємо, як в «Системі трансцендентального ідеалізму», так і в «Філософських дослідженнях людської свободи і пов’язаних з нею предметах» виводиться спочатку«свобода в-собі» прихована в природі сутність, тільки в людській реальності вона відкривається, стає «свободою для-себе» і «свободою-для іншого», отже ця людська свобода поєднує протилежні начала, стає любов’ю. Абсолютна свобода Бога чи Абсолюта лише пасивність, але в людській свідомій діяльності за Шеллінгом, вона активна, повнота і єдність, яка звершує свій розвиток знімаючи протилежності, проходячи власну одіссею.

Тарас Клок

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Пошук
Новий ресурс про християнство

Рубрики
Ми у Facebook