Так в античний період у нерозривній єдності перебувало приватне, політичне і державне життя. Інституційним суб’єктом політики на той час виступала держава, оскільки інших політично розвинених інститутів не існувало.
Об’єктом у політико-філософських дослідженнях Платона і Арістотеля стала держава, яка у свою чергу перебуває в нерозривному єднанні з суспільством. Наука про політику у Стародавній Греції стала називатися державознавством.
Натомість , в ході розмежування громадянського суспільства та держави, з появою політичних партій, груп інтересів, ЗМІ, коло інституційних суб’єктів політики поступово розширюється , що й дало можливість обмежити трактування політології як науки про державу і перетворити її в науку, яка цілковито стосується політики. Визначаючи за об’єкт політології сферу суспільно-політичного життя, науковці висловили свої думки щодо предмету. Для перших цим предметом стала влада, других — політична система, третіх – демократія, четвертих – політична культура.
Ні одна галузь наукового знання, досліджуючи суспільно-політичне життя не робить це з системністю як сучасна політологія , не маючи при цьому ані соціально- політичної системи, ані предмету. Звідси випливає, що політологія не може претендувати на вивчення прояву політичного життя соціуму, проте як єдина наука старається досліджувати подібні прояви більше у системному вигляді.
Згідно з Ващенком і Корнієнком, предмет політології вивчає об’єктивні закономірності світового політичного процесу, відносин в країнах, групах держав; класових відносин, міждержавних, між націями, головним завданням якого є утримання, збереження або завоювання влади; способи управління суспільно- політичними процесами. Головним предметом політології є пізнання закономірностей діяльності керівництва та соціального управління на основі публічної влади.
Богдан Стрикалюк
