Народився близько 135 року до нашої ери в сирійському містечку Апамея. У молодому віці переїздить до Афін, де зустрічається з вчителем Панетієм, від якого перейняв увесь філософський досвід. На острові Родос відкриває філософську школу. Сюди прибували римський законодавець Цицерон з імператором Помпеєм.
Справи зі школою просуваються в Посідонія по тихеньку. Перед ним постало завдання – вироблення чіткої наукової методології. Філософ намагається шукати істину скрізь, спочатку в проблемах причин Арістотеля, в психології Платона, в етиці кініків, пізніше в піфагорействі. Цікавий момент зведення Посідонієм логіки до рівня загальної пропедевтики. Адже логіка та точні науки – це лише засоби побудови та перевірки будь-якої теорії. Для Посідонія достовірне знання отримується внаслідок аналітичного шляху, кінцевим критерієм якого є «вірний» логос. У цю сферу входять математичні поняття та «загальна уява», її виведення з досвіду неможливе. Від так, логіка та точні науки не досліджують суще і не можуть бути частиною філософії.
Тому етиологія набуває важливості за теорію пізнання. Бо від знання сущого залежить те, настільки ми знаємо його ж причини, тоді ж як теорія пізнання перетворюється в органічну частину вчення про первопричини перипатетичного духу. Посідонію вдалося розширити межі такої науки як фізика з врахуванням таких прикладних дисциплін як геологія, ботаніка, зоологія, географія та етнографія. Космосом у нього вважається система неба та землі і усього розміщеного на ній, утворена з чотирьох елементів, кулевидна розумна жива істота. У вченні Бог виступає мислячою пневмою, яка протяглася по всьому сущому.
Як бачимо, у Посідонія має місце повернення до ортодоксальної догми «займання», яку на превеликий жаль відкидав його вчитель Панетій; визнання безсмертя душ. Вперше за історію догматики стоїків від нього поступила пропозиція розуміння «начал» як умодосяжних принципів організації сущого, що виділені тільки мисленно. Використання Посідонієм платонівського вчення та піфагорейської містики числа ніде не підтверджене аутентичними текстами. Інша ж річ з концепцією, опосередковано присутньою в природно наукових пошуках мислителя цього періоду та традиційному вченні щодо промислу, долі та мантики (тут включено захоплення Посідонія наукою — астрологією). Що ж торкається інших дисциплін, то тут ключову роль відіграли антропологія та психологія і слідування філософа не за Хрісіппом, Зеноном, а Арістотелем і Платоном. У своєму вченні виділяє дві душевні здібності: перша – палка, інша – та, яка жадає. Саме з цих двох виходять страсті. Тіло володіє другою здібністю, тоді як одушевлені істоти використовують «палку». Алогічне начало, котре власне складається з обох здібностей, об’єднуючись з розумним началом утворює людську душу.
У даному визначенні з душею, Посідоній можливо користувався піфагорейським розумінням душі як єдиної гармонії. Етика Посідонія побудована і багато в чому залежить від правильного розуміння душевної здібності. Нижча відповідає за прагнення до насолоди, інша до панування та володіння, розумна – моральної краси. Перед етикою стоїть завдання – моральне виховання, підпорядкування афективного начала вимогам розуму. А далі йде кінцева мета, яка полягає в життю, спогляданні істини та прагненні ні чого не звершувати нічого за велінням нерозумної частини душі.
Посідоній намагається продемонструвати основне завдання, яке покладене на філософію – повернення людства до стану вихідної чистоти. Ставлячи історичну місію Риму в центр, філософ покладає надії на майбутнє відродження людства за мораллю. Саме тому універсалізм вважається головною причиною філософії, яку започаткував Посідоній. Феномен посідоніанства вплинув на розвиток римської філософії періоду І століття до нашої ери, включно з І століттям нашої ери. Філософські ідеї були розвинуті мислителями Цицероном, Сенекою.
До продовжувачів вчення Посідонія відносять його учнів: Ясона, Фанія, Асклепіодота, Леоніда Родоського. Посідонієм було написано чимало праць в площині наук: фізики, теології, логіки, етики, точних наук та природознавстві, історії та етнографії. Варті уваги написані ним коментарі до творів філософа Платона «Тімея», «Федра», «Парменіда» та багато інших, великих за обсягом праць.
Помер 51 року до нашої ери на острові Родос (Греція).
Пегас
