Поетика – це філософський трактат  естетичних поглядів мислителя Арістотеля, яким у свою чергу було зроблено внесок в тогочасну  античну культуру. Констатуємо той факт, що нажаль нам вдалося отримати лише одну із перших частин цього унікального за змістом і написанням твору. Перша частина містила виклад загальних естетичних принципів та теорію трагедії., інша , з викладом теорії комедії так і не зберіглася.

У «Поетиці»  поставлене запитання: яка сутність краси. Філософ обходить своїх попередників – Платона, Сократа, які чомусь це поняття поєднували з добром. Такий етико-естетичний принцип греків можна визначити як калокагатію. В тім автор твору розуміє поняття сутності краси по – іншому. Велику увагу приділяє естетичному розумінню мистецтва. Присутнє в речах та розташуванні. Він не погоджується з Платоном, що мистецтво- це слабка, спотворена копія світу ідей, відкидаючи пізнавальну функцію мистецтва. Арістотель стверджує, що мистецтво – це  наслідування природи, буття.

Поетика (Арістотель)

Адже завдяки мистецтву людина пізнає життя. Відтак Арістотель отримує справжню естетичну насолоду. Мистецьке наслідування, згідно поглядів Арістотеля, в людському житті здійснюється у різний спосіб: ритм, слово, гармонію. У автора не має ототожнення наслідування та копіювання, але є настійливість, оскільки в мистецтві насправді повинні існувати  дві речі: обумовлення та художня видумка.

Тому перед поетом поставлене завдання – говорити про те, що могло б трапитись, тобто про саму можливість.  Якщо ж поезія є філософською, серйозною, говорячи про загальне, то історія – одинична.  На перше місце автором висувається поезія, а формою – трагедія.  За поглядами мислителя трагедія є важливим родом поезії.  Тому важливу роль в трагедії на його думку відіграють фабули.  У фабулах трагедій найчастіше існують перипетії та пізнавання.

Друге місце в «Поетиці» займають характери (в трагедії вони шляхетні за образом думок).  Характер страху та співчуття Арістотель вбачає в софоклівському образі Едіпа, тоді ж як сам перехід від щастя до нещастя спостерігає в майстерності гри героїв драматурга Евріпіда. На думку Арістотеля, трагедія здатна очищати страх та співчуття. Щодо катарсису (очищення),  його  сутності у самому творі  філософа повністю не розкрито.

Більше уваги сконцентровано  на словесній трагедії, яка настільки прикрашена промовою. Прикрашання інтерпретується Арістотелем як художній засіб мови. Драматичний твір, згідно поглядів філософа створення драматичних творів відбувається завдяки ямбічному ритму, який близький до розмовної мови так як в епосі за звичай користуються гекзаметром, що відповідає патетиці поем.

Особливість «Поетики» в її основних літературно-теоретичних принципах. Адже вони  втратили свою цінність до нашого часу. Також принципи Арістотеля правильні у співвідношенні до драм. На його думку, твори драматургії характерні динамічністю, показують дії людей, їхню боротьбу.

В «Поетиці» виступає за ідейне направлення драматичного твору, відкидає суху тенденційність, яка називається поетом  зверху, поза процесом розкриття конфліктів та психології героїв.  Поетика Арістотеля – це висловлення теорії мистецтва світом античності. . Вона не стала каноном для тих, хто виношував теорії у пізні століття, особливо класичного і просвітницького періоду XVII- XVIII століття. Але класики намагалися вбачати в арістотелівській поетиці те, що стало б співзвучним з соціальними принципами.

Класики настоюють на каноні триєдинства, тоді ж як Арістотель вважав за потрібне одне – дію.

Пегас