Не випадково, саме в цей період зароджуються нові уявлення про світ, людське буття, зв’язок природи і всього живого, зокрема німецькі романісти формують чіткі відмінності між поняттями культури і природи. Природа підпорядкована закономірностям, законам причинності, всі процеси відбуваються в результаті необхідності. Ну а, якщо розглядати культуру, як об’єкт взаємодії з людиною, то тут важливий принцип цілепокладання.
Ідеям Канта судилося отримати розвиток і продовжити життя в працях великих філософів: Фіхте, Гегеля і Шеллінга.
Фіхте — заклав фундамент для розвитку діалектичного мислення. Його процес творення — це система прогресуюча і отримує розвиток лише в ході діяльності. Незвичайним явищем в його роботах, стало звернення до протилежностей, антиподів, як до двигуна прогресу. Фіхте був переконаний, що людське світосприйняття, свідомість і розум відкриті не тільки в процесі розумової діяльності, а природа — це лише інструмент, що дозволяє зробити людину вільною. Сходження природи, на думку Фіхте, поступальне і походить від нижчих форм, переходячи на більш високий рівень до вищих форм. Актуальною проблемою для філософа стала оцінка природного буття.
Шеллінг — стверджує про ідеалізацію природи, її недоторканної суті. У своїх працях філософ спирається на систему єдності протилежних природних явищ і позначає цей механізм терміном — полярність. Полярність — це чільний принцип, який служить джерелом активності. В його працях виділені основні види полярності: кислотні та лужні речовини (хімія), гальмування і рух (органіка), заряди електрики позитивні і негативні (фізика). Нематеріальна основа, на його думку, це живий організм, життя. Шеллінг робить упор на те, що діалектика, яку Фіхте відкрив в людській свідомості, також властива і природним явищам.
Гегель — думав, що пізнання буття і світу може здійснитися тільки шляхом логічного мислення, головною формою якого є — поняття. Істинне буття Гегель бачив, як абсолютну ідею — тобто вид мислення, який зможе подолати протилежності суб’єктивного і об’єктивного, це система, яка розвивається за власними законами, спільність, як матеріальних, так і духовних утворень.
Не випадково, саме в цей період зароджуються нові уявлення про світ, людське буття, зв’язок природи і всього живого, зокрема німецькі романісти формують чіткі відмінності між поняттями культури і природи. Природа підпорядкована закономірностям, законам причинності, всі процеси відбуваються в результаті необхідності. Ну а, якщо розглядати культуру, як об’єкт взаємодії з людиною, то тут важливий принцип цілепокладання.
Ідеям Канта судилося отримати розвиток і продовжити життя в працях великих філософів: Фіхте, Гегеля і Шеллінга.
Фіхте — заклав фундамент для розвитку діалектичного мислення. Його процес творення — це система прогресуюча і отримує розвиток лише в ході діяльності. Незвичайним явищем в його роботах, стало звернення до протилежностей, антиподів, як до двигуна прогресу. Фіхте був переконаний, що людське світосприйняття, свідомість і розум відкриті не тільки в процесі розумової діяльності, а природа — це лише інструмент, що дозволяє зробити людину вільною. Сходження природи, на думку Фіхте, поступальне і походить від нижчих форм, переходячи на більш високий рівень до вищих форм. Актуальною проблемою для філософа стала оцінка природного буття.
Шеллінг — стверджує про ідеалізацію природи, її недоторканної суті. У своїх працях філософ спирається на систему єдності протилежних природних явищ і позначає цей механізм терміном — полярність. Полярність — це чільний принцип, який служить джерелом активності. В його працях виділені основні види полярності: кислотні та лужні речовини (хімія), гальмування і рух (органіка), заряди електрики позитивні і негативні (фізика). Нематеріальна основа, на його думку, це живий організм, життя. Шеллінг робить упор на те, що діалектика, яку Фіхте відкрив в людській свідомості, також властива і природним явищам.
Гегель — думав, що пізнання буття і світу може здійснитися тільки шляхом логічного мислення, головною формою якого є — поняття. Істинне буття Гегель бачив, як абсолютну ідею — тобто вид мислення, який зможе подолати протилежності суб’єктивного і об’єктивного, це система, яка розвивається за власними законами, спільність, як матеріальних, так і духовних утворень.
Іван Гудзенко
