Передумовою виникнення ІІ Вселенського собору стала єресь духоборів або ж пневмоніан. Духобори заперечували буття та існування третьої іпостасі (особи) Святої Трійці – Святого Духа, якого вважали істотою нижчою по відношенню до Отця і Сина. Це єретичне вчення набрало оберту після І Вселенського Собору (325р.в місті Нікеї) до часу формування ІІ Вселенського собору 381 року – в Константинополі. Засновником єретичних поглядів став константинопольський єпископ Македоній.На думку Македонія, Святий Дух не є рівним ні Отцеві, ні Сину, тому що Дух – це нижча службова істота, яку можна прирівняти хіба що до ангелів. Проте, Святий Дух не відноситься ні до Отця, ні до Сина. У них немає нічого спільного, відмінного, вони не є рівноправними, рівносильними і Святий Дух, насправді, не сходить від Отця.
Мета духоборчої єресі полягала в тому, щоб заплутати ту частину або ж групу людей, які ще не були повністю підготовлені до християнського життя за вірою, Такі люди досить часто потрапляли під вплив цієї єресі.
Неправдивість цього вчення, ашвидше самих поглядів Македонія, стали противагою християнському віровченню про Святу Трійцю, можливо, і викликом для самої церкви.
Тому у 381 році згідно імператорського наказу, в місті Константинополі було скликано ІІ Вселенський собор. Цей собор повинен був остаточно вирішити проблему з єрессю духоборства (македоніанства), встановити основні правила, які врегульовували б відносини між духовенством та мирянами, церквою та державою, церквою та суспільством.
Крім того, цей собор мав на меті швидкісне розв’язання суперечок між єпископом Македонієм та церквою. В тім, дійти до згоди обом сторонам не вдалося, це аж ніяк не пом’якшило ситуацію, а ще більше її загострило. Македоній не мав жодного бажання відмовлятись від своїх поглядів, за що і був осуджений усім собором.
Біля шести ста тридцяти єпископів були свідками та суддями неправильних свідчень єпископа Македонія. Його вмовляли відректися єретичних поглядів, проте той цього не зробив.
Македоній принижував третю іпостась Святої Трійці, вважаючи її нижчою за Отця та Сина. Не вбачав ніякої рівності, єдності усіх осіб Святої Трійці, заперечував існування Святого Духа. Він розумів під Духом деяку істоту, яка близька до істот ефірного стану. Це викликало масовий протест зі сторони представників ІІ Вселенського собору, Македонія за такі слова було позбавлено церковного сану та відлучено від церковного спілкування. В тім незакінчену справу довелося закінчувати його послідовникам – македоніанам (у церковній історії вони зустрічаються під назвою «пневмоніани» (духобори)).
Духобори стверджували те ж саме, що і Македоній, але не всіма така думка була прийнята. Заручаючись підтримкою візантійського імператора, послідовників єпископа Македонія було схоплено та осуджено. Погляди єретиків розходилися з позицією Християнської церкви, водночас вони суперечили доктрині християнської віри, Священному Писанню та Священному Переданню.
До Нікейського «Символа віри» єпископами ІІ Вселенського Константинопольського собору було приєднано додаток: «І в Духа Святого, Господа Животворчого, що від Отця сходить, Якому з Отцем і Сином однакове поклоніння, однакова слава, що говорив через пророків» (із оригінала документа ІІ Вселенського собору 381 року).
Цей документ відноситься сучасними богословами до східних теологуменів (висловлювань, думок, правильних поглядів отців Східної Церкви). Проте, конкуренцію складатиме західний теологумен. Пізніше на основі цього теологумена виникне поняття «Філіокве» (від латинської мови означає – від Отця і Сина). По – перше: цей термін стане досить суперечливим по відношенню до Східної церкви.
Якщо ж ми візьмемо до уваги думки або ж висловлювання екзегетів з приводу цього поняття, то отримаємо зовсім протилежну відповідь: Західна Церква чомусь йде всупереч Святому Письму. Адже в Євангелії від Івана чітко сказано про сходження Святого Духа – Утішителя від Отця, проте аж ніяк не від Отця і Сина.
Тоді виходить зовсім інша картина: Західна (Католицька Церква), можливо, використовувала латинський переклад блаженного Ієроніма Стридонтського, відомого ще під назвою «Вульгата», натомість як Східна церква користувалась текстами які були написані грецькою мовою євангелістами.
Вчення про Філіокве було задекларовано на Ферраро – Флорентійському соборі. На превеликий жаль це привело до схизми (у перекладі з грецької означає — розкол). В результаті розколу Церква розділилася на Західну (католицьку) та Східну (православну).
Богдан Стрикалюк
Магістр релігієзнавства
