Історія релігій, Християнство        20 Серпня 2018        163         Прокоментуй!

Паїсій Величковський – життя та діяльність.

Паїсій Величковський – монах, аскет, укладач чернечого  уставу, перекладач текстів  Святих Отців Церкви,  займає  місце  серед преподобних, які канонізовані  і прославлені  православною церквою.

Петро Величковський (мирське  ім’я )  народився  наприкінці зими 1722 року  в родині українського  священика.  До того ж відомо,  що  релігійна сім’я походила  із священичого  роду –  Величковські.

З  дитинства  хлопець захоплювався  читанням  духовних  книг – Святого Письма та Отців Церкви.  Саме  у цей період  у нього  виникає нахил  до чернецтва,  намагання наслідувати життям   Ісуса Христа.  У тринадцятирічному  віці  поступає  в Київську духовну академію,  активно  навчається,  проявлявся  такими чеснотами:  любов’ю до ближніх, смиренністю, милосердям.  Відвідує  Лавру і нетлінні  мощі  руських монахів, які  кілька століть тому назад  жили тут, сумлінно  працювали, виконували монастирські  обов’язки – послух  перед Богом  і керівником святої обителі. Він бачив  багатих та ситих  монахів Києво-Печерської  лаври, життя  яких  не настільки  притягувало, а більше  відштовхувало.

Юнак  не мріяв  про  ведення  такого  способу життя,  навпаки  бажав  прийняти  чернечий постриг у віддаленій  від  мирської  суєти  місцевості.  Навчання  в академії дуже втомлювало молодого Величковського аж поки  він  сам  не  зробив   рішучий  крок.  У сімнадцятирічному  віці  залишає  духовну академію  і перебуває  у пошуках  того, хто б навчив  чернечому життю. Скільки  йому  довелося  пройти  країн,  міст, обителей та  в  ні одному  із них так і нікого не знайшов. Ним було прийнято постриг  в українському  монастирі,  проводив життя в скитах Молдавії.

Паїсій  залишає рідну  батьківщину  і відправляється  на  Святу Гору Афон, щоб  там продовжувати  свій чернечий   молитовний подвиг. Його захоплював сам краєвид півострова, що переливався  у лазурний   зелено-синій  колір моря,  а на його вершині  виднівся  Спасо-Преображенський  храм.  В уяві  Величковського  Афон  нагадував святу гору Фавор, зійти  на яку він мріяв дуже давно для того, щоб  виявитися  справжнім учнем Христа.

Велич  Афону  переповнював дух радості двадцяти чотирьох  річного  Паїсія  лише  на одну  мить.  Турецька експансія  стала  мотивуючим фактором,  конфіскація  матеріального  майна  та  постійні  утиски ченців   стали наслідком  жорсткої політики  по відношенню до  монастирів  на  Афоні,  через несплату  боргів  монахи змушені  були залишати  монастирі.

Паїсій  знайшов   убогу келію і поселився  в ній. Проводив суворий спосіб життя:  їжу  йому замінили хліб та вода, які  споживав  через день.  Він чотири роки  перебував  у цій келії, притримуючись  самотності  та безмовності. Неоціненою знахідкою  ченця  стали  рукописи  писань  Отців  Християнської  Церкви, віднайдені  в монастирських бібліотеках  болгарських та сербських обителей.

Вони допомогли  йому  сформувати  досвід  мудрого наставництва.  У своїй убогій  келії  Величковський  зустрівся  з молодим ченцем Вісаріоном.  Монастир став наповнюватися  чисельністю  братії, до початку  нараховувалося  п’ятдесят  ченців.  Монастирська  словяно – молдовська  братія  умовила  Паїсія  прийняти  сан  священика і очолити скит на  честь  святого пророка Іллі.  Він  започатковує  одну із монастирських практик, яка отримує  назву  «розумне діяння».  В  практику  монастирської братії  увійшли: праця, читання  святоотцівської  літератури,  виконання послуху перед Богом і старцем Паїсієм, безперестанна  Ісусова молитва.

Побачивши  монастирську практику  Паїсія,  афонський  чернець не  схвалив її, а навпаки  звинуватив  в єресі. Закріпившись  міцно  святоотцівською літературою,  Паїсій  відповів  ченцю, використавши трактат,  глибоко  розтлумачивши  суть  Ісусової молитви,  послуху,  читання  писань  святих отців  церкви.  Займався  співставленням  слов’янських  рукописів, датованих  різними періодами, помітив  багато неточності, описувань, розходжень у текстах.  Зрозумів, що необхідна  одна  деталь для  виправлення  слов’янського  перекладу  писань святих отців – оригінали, написані на грецькій мові, яких на превеликий жаль  не  існувало  в жодній із монастирських бібліотек  Афону.

Усвідомивши те, що без  цих оригіналів  не  можна  буде здобути  святоотцівського духовного досвіду, а також вести  багаточисельну кількість  ченців  до спасіння  просто не можливо. Не втрачаючи  віри,  надії на порятунок, Паїсій  звершує полум’яну  молитву, ціле направлену до Бога.   Боже Одкровення  допомогло старцеві  віднайти оригінали першоджерел  грецькою  в одному із найвіддаленіших скитів Василія  Великого.

Паїсій поступово зазнає утисків  інославними, а в результаті підняття  орендної плати  турецькою владою,  остаточно  залишає  монастир.  Після  свого повернення  в Молдову,  розпочинає  нове  чернече життя. Молдавський митрополит  не тільки прийняв переселенців, а  допоміг  у справі  організації  монастиря в Драгомирні.  Сорока двох річний  Паїсій  оселяється в  монастирі  Святого Духа,  розташованого  в горах Карпатах. Саме тут  займається укладом  чернечого  уставу, що базується  на  працелюбному та споглядальному  житті. Облаштовував  грецький  монастир, що носив  ім’я Симеона Нового Богослова.    Беручи до уваги досвід руського  старця  Ніла Сорського, Паїсій  намагається  внутрішньо влаштувати кожну душу ченця.

Він ділиться  з братією монастиря  молитовним досвідом, веде  бесіду  після  вечері,  читає та коментує  праці  отців Східної Церкви. Займається  виправленням  старих слов’янських  перекладів святотцівських писань і здійснює  переклад  з грецької. Завдяки  Паїсію організовується  школа  перекладу, в результаті  діяльності  якої  з’являється  чимало  перекладів   святих  отців  церкви  у слов’янському,  румуномовному  варіанті,  що розійшлися  монастирях різних країн,  включаючи  Молдову, Румунію, Україну, Росію, Афон.  Спільними зусиллями Паїсія і братії  було створено  цілу бібліотеку, в яку увійшла праця – збірник  отців  Церкви   грецькою мовою Φιλοκάλια – «Добротолюбність».

Вона  стає настільною книгою для чернецтва та мирян. Внаслідок  російсько-турецької війни  і входу  монастиря в Драгомирні з Карпатами  під владу  Австрії,  залишаючи  святу обитель  ченці  переселилися  в Секуль, де й розбудовували монастир. На той час  нараховувалося  триста  ченців,  які  перебували  в жебрацтві, можливості  приймати нових насельників  вже не було,  це змусило  Паїсія за вказівкою молдавського правителя переїхати в інше місце.  У Нямецькому монастирі Паїсій  прожив  п’ятнадцять років.

Поступово розпочалася  робота,  чисельність ченців  досягла  семисот чоловік.  Монастир в Нямеці  мав у розпорядженні  майстерні,  угіддя,  лікарню,  будинок  для  відпочинку паломників. Керувати таким  монастирем  було дійсно важко,  але Паїсій справлявся з адміністративно-господарськими обов’язками. Більшість його  учнів  стали  досвідченими наставниками.  Для них  він був не тільки вчителем,  а мудрим святим старцем.  Ченці  також  знали  що   стати старцем за власною волею не можна, а для цього  потрібно бути  Божим  обранцем, володіти духовним  досвідом, який  має прямо виходити з оновленого серця.

Учні  старця    стали свідками того,  як обличчя  Паїсія випромінювало  світло під час звершеної ним натхненної молитви. Паїсій  Величковський  помер  в  листопаді 1794 року так і не оповістивши іншим,  хто буде наслідником після нього, адже  їх було  багато.

У 1988 році  Паїсія  Величковського було канонізовано і зараховано до лику святих православної  церкви.  Адепти Паїсія  сьогодні  доносять  Святе Євангеліє в інші  монастирі  (Модова, Україна, Росія, Греція).

Вшанування  пам’яті  преподобного Паїсія  звершується  28 листопада за юліанським календарем.

 Богдан Стрикалюк

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Рубрики
Ми у Facebook