Пахомій Великий вважається засновником ведення кіновійного способу монастирського життя у Єгипті. Народився близько 295 року у Фіваїді в родині язичників. Отримав світську освіту. Характеризується доброю мораллю, розсудливістю. У двадцятирічному віці входить до війська імператора Констянтина. Новобранців – воїнів розташували у місцевій в’язниці, приставивши до них військову сторожу.Місцеві християни приходили годувати воїнів, проявляючи до них милосердя. Приклад любові цих християн надихнув молодого Пахомія прийняти їхню віру. Він зрозумів, що усе це вони роблять заради Бога, дотримуючись заповідей Божих. Пахомій дав обітницю залишити язичництво і прийняти християнство. Після військової перемоги приймає Святе Хрещення. Усамітнюється в поселені Шенесіт, дотримуючись суворого аскетичного життя. Прийшовши у Фіваїду , зустрів пустельника Паламона. Старець з любов’ю прийняв Пахомія, а той ревно подвизався у чернецтві, беручи приклад зі свого духовного наставника. Десять років життя у пустелі провів Пахомій Великий. Зупинився біля зруйнованого поселення Тавенісі, у якому почув голос Божий стосовно будівництва монастиря. Про надприродне явище Пахомій розповів Паламону, який сприйняв це як Божий промисел. Розпочалися роботи по будівництву помешкань для ченців.
Паламон благословляє становлення святої обителі, передбачаючи велику його славу. Для ченців монастиря був укладений устав, доручений Богом Пахомію. До Пахомія прибув його брат Іоанн, який також бажав прийняти чернече життя. Його аскетичний спосіб життя нагадував уособлював боротьбу з невидимими злими силами та існуючими спокусами. Спокуси він долав за допомогою молитви Божої та християнського терпіння.
Біля нього збиралися люди, прагнучи стати учнями Пахомія. Вони уважно спостерігали і вражалися від працелюбності отця Пахомія, оскільки він встигав зробити усі справи. Пахомій ввів кіновійний устав, встановив, що одяг та їжа в братії повинна бути одноманітною. Кожен чернець повинен виконувати доручений йому послух, що служить на добро і користь для монастирської спільноти. Займалися і переписуванням книг. Ченцям заборонялося мати свої власні кошти або ж приймати їх від родичів, усе монастирське майно є спільним для братії.
Пахомій вважав, що послух перед Богом є вищим за піст та молитву, тому вимагав дотримуватися уставу монатсирського гутрожитного (кіновії) життя, а винних суворо карав. Побачитись з Пахомієм прийшла сестра Марія, але настоятель відмовив, дав їй благословення через сторожа вступити в чернече життя. Марія прийняла пропозицію настоятеля монастиря прийняти чернецтво. Таким чином вона стала керівником жіночого монастиря, розташованого на протилежному березі річки Ніл. Ігуменя Марія отримала укладений Пахомієм суворий устав для сестер – черниць. Поступово зростала і сама чисельність ченців в монастирі, що було викликано необхідністю будівництва інших семи монастирів. Нараховувалося сім тисяч ченців, що знаходилися під пильним керівництвом Пахомія. Він пильно контролював діяльність монастирів і як добрий батько піклувався у тій чи іншій потребі братії.
Відзначався глибокою смиренністю перед Богом та людиною, умів покоритися, прийняти деякі зауваження братів – ченців. був суворий лише до себе, виявляв милосердя і співчуття до не зовсім зрілих ченців, нагадуючи їх про виконання послуху в монастирі, і в такий спосіб приборкувати у собі гордість, навчатись смиренню. Випадок одного із ченців монастиря підтвердив слова Пахомія. Для того, щоб нерозумний молодий чернець не впав у відчай, Пахомій порекомендував йому дотримуватися суворого посту, звершувати молитву вдень та вночі, перебувати у повній безмовності. Таким чином, за порадою свого духовного настоятеля він врятував душу від гріха відчаю.
Мудре навчання іви Пахомія пішло на користь усій братії, яка подвизалася разом із ним, переборюючи у такий спосіб різноманітні спокуси. Любов Пахомія та співчуття хворим ченцям ще більше зміцнила віру братії, яка побачила достойну людину, яку послав Господь з Святої волі. Його покарання по відношенню до ченців стало наукою, водночас духовно- моральним виправленням для них. Повчання старця Пахомія вдалися взнаки, адже навчав своїх братів, щоб вони надіялися на допомогу та милосердя Боже з вірою. За свою відданість у служінні, віру, любов, справедливість, Пахомій отримав від Бога дар звершувати чудеса та зцілення хворих.
Пахомій також мав Одкровення Боже щодо подальшої долі чернецтва на землі. він прекрасно знав, що наступне чернецтво не матиме ревності до таких подвигів, ходитимуть тільки у темряві, не маючи досвідчених керівників у правильному чернечому житті. Впавши на землю і розпростерши руки свої, що нагадувало символ хреста, Пахомій у сльозах просив Бога помилувати майбутніх ченців. Почув відповідь Господа, що останні отримають нагороду, проте вони страждатимуть, їхнє чернече життя не буде легким. Пахомій Великий захворів на моровицю. Поруч з ним перебував і опікувався ним чернець Федір. Близько 348 року Пахомій помирає. Ченці поховали в горі поблизу монастиря. Православною церквою він зарахований до лику преподобних і вшановується 28 травня.
Богдан Стрикалюк
