Коли дивишся чим займаються представники духовної інституції, то відразу ж виникає відчуття страху, сльози ллються великими потоками з очей простих священиків і монахів. Як можна уявити тих людей, які зреклися назавжди мирського світу, дали обітниці чернечого життя, а потім їх перекреслили назавжди. Невже так сильно засліпила чорне духовенство розкіш і комфортабельне життя. Протиставимо чернече життя XI – XVI, XVII-XX століть і сучасним, чи спостерігається між ними різниця?Звичайно, адже чернецтво минулого століття стало еталоном великого християнського подвигу заради віри Христової, любові і милосердя, тому воно стало символом страждання, терпіння, мучеництва, сили християнського духу і духовної величі. А що ми бачимо сьогодні? Більшість із чернецтва, не враховуючи одиниць — гинуть у власних гріхах, облесливі, оманливі, піддаються пристрасті, впадають у різні спокуси цього світу. Таке чернецтво втратило свій ангельський вигляд, духовність, любов до Бога і свого ближнього. Воно думає лише про себе, а про останніх йому байдуже. Ніхто не цікавиться з архіпастирів: не підтримує убогих священиків ані морально, ані духовно, а все очікують доки їм привезуть данину.
Чи такими повинні бути єпископи, чи можливо іншими, як стверджує Священне Писання? Старці святої гори Афон отримували Боже Одкровення у якому сповіщалося про те якими будуть патріархи. Чернець Паїсій Афонський відкриває патріархів як таких, що першими відступлять від віри в Істинного Бога. А що вже говорити про біле духовенство, душі яких вражені настільки духовною сліпотою через прикраси, багатство і розкіш. Чи Господь Ісус Христос навчав всьому цьому? Ні, не навчав. То чого тоді пресвітери хизуються і вихваляються своїми хрестами, адже це не прикраси – невидиме ярмо Христове, яке вони зобов’язалися нести до кінця свого життя. Проте, більшість з них так впадуть, що більше вже не підніметься.
Що з ними трапилося? Невже забули про Того, Хто доручив їм таку важливу місію, через славу людську усі були піднесені, але не славою Божою. Тому вони полюбили славу людську більше ніж Бога. Правді Божій чомусь ніхто з людей не вірить, а от брехню сприймають як правду, а тому і полюбляють її більше.
У сучасному духовенстві є низка недоліків, яких необхідно як найшвидше виправляти. Вони перетворюють храм Божий зі святого місця на інституцію корисливості. Храм не повинен бути фінансовою структурою або ж бізнесом, як іноді це трапляється. Бо це місце Бога Живого, де повсякчасно перебуває благодать Святого Духа.
Коли православна віруюча людина заходить у церковну крамницю лаври, то відразу їй в очі потрапляють астрономічні цифри, від яких відповідно очі розбігаються в різні сторони. Стискає серце жаль, бо ж ніхто не звертає увагу на те чи ти бідний, чи багатий. Корупція процвітає на ринках, коли торгують іконами ті особи, які взагалі далекі від віри. Людей дурять і обманюють на кожному місці, в Почаєві замість святого єлею налили олії і таким чином продавали оптом і в роздріб. А на церковному вині додумуються прив’язувати святий хрестик разом зі штопором. Потім направляють його партіями в магазини. І як не дивно до такого святотатства умудряються священики «не розкольники».
На церковних касах можна зустріти багато китайських дрібничок: ароматичні різнокольорові хрестики, зображення святих на «девайсах» для ключів, дійшло навіть до того, що вже зображують Ісуса Христа, Діву Марію на фарфоровій посудині, наклеюють наклейки на пляшки з під вина того чи іншого святого. Таке святотатство, можна сказати кощунство свідчить про доволі низький моральний рівень тих, хто служить Богові.
Виникає тоді питання: кому вони служать? Богові? Ні! Мамоні (багатству)? Так!
Чи помилує і зглянеться над ними Сам Господь Ісус Христос? Він викриє їхні беззаконня, засудить справедливим судом.
Сьогодні пастирі повинні бути еталоном для сучасного суспільства, якомога сильніше і твердо стояти у християнські вірі, наставляти і виховувати, знайти можливість дати відповіді на хвилюючі питання повсякденного життя, не ховатись від людей, займатися місіонерською діяльністю з дітьми, молоддю і дорослими, повинні починати євангелізацію, а не відлякувати тих, хто бажає прийти і почути Слово Боже, крім того необхідно вміти вислухати людину. Головне у такій справі взаєморозуміння пастиря і людини.
Не можна сказати, що все духовенство настільки погане, бо є добрі священники, які намагаються хоч щось зробити, а іншим – які вважають себе мудрими і вченими, слід трішки повчитися, можливо тоді при спільних зусиллях, моральній і духовній підтримці – важливих елементах у сучасному християнському житті і буде якийсь толк. Це для багатих пастирів праця є легкою, проте не для бідних. Бо перші працюють щоб матеріально збагатитися, а бідні – щоб подбати про духовну пустоту християнських душ, бути гідними й покликаними до Царства Божого.
Богдан Стрикалюк
Магістр релігієзнавства
