Отто Вайнінгер народився 3 квітня 1880 року у Відні в єврейській родині. Його батько був успішним ремісником, що забезпечило юнаку можливість здобути хорошу освіту. Вайнінгер захоплювався філософією, психологією, природничими науками та мовознавством. У 1902 році він здобув ступінь доктора філософії у Віденському університеті, захистивши дисертацію з питань статі, моралі та релігії. У той же день він офіційно прийняв християнство, що, як стверджують дослідники, стало символічним актом його внутрішнього конфлікту з власним походженням.
«Стать і характер» — головна праця Вайнінгера
У 1903 році, за кілька місяців до своєї смерті, Вайнінгер опублікував книгу «Стать і характер». Цей твір, побудований на філософському і науковому синтезі, містив безліч радикальних і суперечливих тез.
Книга ґрунтується на ідеї, що всі живі істоти є поєднанням «чоловічого» та «жіночого» начал, які перебувають у певній пропорції. За Вайнінгером:
- Чоловічий елемент асоціюється з позитивністю, творчістю, раціональністю, продуктивністю та моральністю.
- Жіночий елемент, навпаки, трактується як негативний, ірраціональний, непродуктивний і аморальний.
Ці узагальнення були розкритиковані багатьма сучасниками та пізнішими дослідниками за свою сексистську і антинаукову природу.
Філософія та ідейні суперечності
Ідеї Вайнінгера є поєднанням філософії Артура Шопенгауера, Фрідріха Ніцше та Іммануїла Канта. Він намагався зрозуміти фундаментальні моральні й екзистенційні питання, ставлячи моральність у центр своєї філософії. Вайнінгер вважав, що справжня людська цінність визначається здатністю індивіда до самоусвідомлення та відмови від «негативного» начала.
Проте його погляди щодо статі, релігії та моралі були настільки поляризуючими, що сам автор, за словами сучасників, відчував сильне внутрішнє напруження та ізоляцію.
Отто Вайнінгер покінчив життя самогубством у віці 23 років, лише через кілька місяців після публікації своєї книги. Він застрелився в будинку, де колись мешкав його улюблений композитор Людвіг ван Бетховен. Його смерть привернула ще більшу увагу до «Статі і характеру», зробивши її культурним феноменом.
Іван Гудзенко
