Народився 1599 року у центральній частині старовинного англійського графства Хантінгдон в дворянській родині.
Батьки – Роберт Кромвель та Елізабет Стюард. Кромвелі повністю вкоренилися, стали яскравими представниками еліти тогочасного Хантінгдона ще з часів реформаційного періоду, який позначився закриттям монастирів та конфіскацією матеріальної власності. Його прадід — Річард Вільямс перейняв родове прізвище від дядька Томаса, якого при правлінні королі Генріха VІІІ назвали «молотом монахів» за його секуляризаційну діяльність.
Роберт Кромвель – батько Олівера успадкував володіння від свого батька сера Генрі. Річний дохід Роберта складав триста фунтів стерлінгів, займав посади світового судді, бейліфа. Таким чином у майбутньому його сині Оліверу поєдналося відразу дві характерні риси — реформаційна прихильність та виявлення ненависті до католиків –папістів. Належне виховання отримав від матері.
У 1616 році — навчається в Сідней Сассекс – коледжі неподалік від Кембріджу. Провчився у ньому один рік. Із навчальних дисциплін найбільше цікавився математикою та історією. За іншими свідченнями не дуже полюбляв книги, його єдиним захопленням стала верхова їзда, плавання, полювання, стрільба з лука, фехтування. Раптова смерть батька у 1617 році змусила його залишити навчання в університеті та повернутися додому до матері для того, щоб зайнятися господарською діяльністю. Олівер проявив себе перед сусідами як дбайливий господар
У 1619 році — вивчає право в Лондоні. У 1620 році – двадцятирічний Кромвель одружується з старшою дочкою багатого торгівця хутром Буршіра – Елізабет. Відправляється з нею до Хантінгдона. У них народилося семеро дітей. У 1628 році обирається в парламент як один із його членів. На весні 1628 року після переривання засідання парламенту англійським королем Карлом І, серед тих, хто йшов проти його волі – був Олівер.
Самим важким виявився період 1630-1636 років, оскільки в той момент Кромвель зіштовхується з олігархією, продає усе своє володіння і переїздить до Сен – Айве.
Кромвель перетерпів важку духовну кризу, переховує у своєму домі пуритан, котрих переслідує влада. Облаштовує та організовує місце для молитви з пуританами прямісінько у великому сараї. Тут відбувається проповідь, дискусії, спів псалмів.
Без парламент не керування англійського короля Карла І привело до невдоволення населення, адже монарх усе робив самовільно без згоди парламенту, обкладаючи податками корабельників, штрафуючи дворян, до того ж і Кромвеля. Зріст настроїв невдоволених негативно відобразився в кінцевому результаті на королю, від якого відвернулися реформатори — пуритани, які складалися із дворян та міщан.
У 1638 році безглузда політична діяльність Карла І привела до війни з шотландцями – реформаторами. Намагання нав’язати шотландцям молитовник англіканської церкви майже не закінчилося протистоянням з королем, який у безвихідній ситуації випрошував у парламенту грошей для війни.
Карл І допустився серйозної помилки, адже 1640 року стикнувся Олівером Кромвелем – обранцем нового парламенту. Парламент взагалі відсунув політику англійського монарха і зобов’язав відмовитися від деяких прерогатив. Новим парламентом в Ірландії було засуджено до смерті графа Страфорда – найближчої до оточення людини Карла І. Після цього новий парламент переїздить в Англію. Вступивши в парламентську армію в чині капітана у рідному Хантінгдоні та Кембріджі збирає загін кавалеристів. У 1642 році — понад шістдесят добровольців долучаються до загону під командуванням Кромвеля. Розуміє про необхідність створення міцної армії, а тому запрошує пуритан, готових заради вірної справи покласти голову. Зібравши сильну армію, 1643 року парламентом присвоюється звання полковника.
Армія Кромвеля наводила жах на супротивників, оскільки солдати під час бойової готовності співали псалми. Генерал – лейтенант Кромвель отримує блискучу перемогу над військами короля Англії Карла І і розбиває його вщент. 1644 року племінник короля — принц Руперт був розбитий. Найбільшою перемогою Кромвеля вважалася битва 1645 року, під час якої було нанесено остаточний удар по королівським військам.
У 1647 році він разом з загоном корнета Джойса вступає в Лондон. У 1649 році після проголошення Англії республікою, Кромвеля обирають членом державної ради, пізніше ж її головою. Восени 1650 року отримує перемогу у битві при Денбарі і розбиває 22 000 армію на чолі з генералом Леслі.
У 1651 році Олівер завдяки умілій військовій хитромудрій тактиці оточує армію шотландців, які перейшли на сторону Карла ІІ і в Вустрі завдає нищівного удару по ній. Після тригодинного бою, військо монарха було повністю розбито.
Коли між парламентом та армією почалися протиріччя, Кромвель вирішує розігнати парламент, виступаючи на стороні війська. Він зрозумів, що необхідно впорядкувати правову систему, церковні справи. Країна потребувала реформи права та конституції.
Малий Бербонський парламент намагався впровадити демократичні реформи, які б сприяли соціально-економічному розвитку, проте це викликало невдоволення верхівки влади. Перебуваючи під таким тиском, у 1653 році парламент оголосив про саморозпуск. У цьому ж році Кромвеля проголошують лордом – протектором не лише в Англії, а в Шотландії та Ірландії. У 1655 році він знову розпускає парламент, придушує повстання роялістів, вводить обов’язковий поліцейський режим майор-генералів, стає констеблем громадського порядку.
Правління Кромвеля тепер вже реалізовується з відсутністю парламенту. Ним отримується перемога в морській битві над Іспанією в союзі із Францією.
У 1654 році військовою експедицією Кромвеля було захоплено Вест — Індію, а потім острів Ямайку, який став колонією. В дарунок від Франції отримує ще й морський порт Дюнкерк. Сприяє організації розвитку освіти, перебуваючи на посаді канцлера Оксфордського університету, засновує Даремський коледж. Стан здоров’я п’ятдесяти восьмирічного Кромвеля погіршився. У 1658 році літом захворіла улюблена донька Елізабет, біля постелі якої він провів два тижні. Її смерть стала важким ударом і для самого Олівера.
3 вересня цього ж року Олівер переносить важку хворобу, близько третьої години ночі помер. Ще після смерті поставив очолювати державу сина Річарда, але той не справився з труднощами, його нікчемність та мало здатність привели до боягузтва та відмови від звання. 10 листопада його батька було поховано у Вестмінстерському абатстві, в усипальниці королів Англії.
Богдан Стрикалюк
