Фінські психологи — Ліндеман і Аарніо — стверджують про «базове знання». Суть в тому, що із самого раннього віку діти отримують уявлення про навколишній світ. Інформація, яка отримана в цей вік, і є «базовим знанням». І вона стосується і фізичних, і психологічних, і біологічних сторін нашого життя. І ось тут у свідомості появляються «онтологічні категорії».
Однією з яких є «фізичний світ» — це сукупність матеріальних об’єктів. Останні мають такі характеристики: вони займають певний об’єм у просторі; можуть взаємодіяти один із одним (наприклад, передавати фізичну енергію). Другою є «біологічний світ» — це сукупність живих істот, які харчуються, розмножуються, хворіють та вмирають. І є ще один, найбільш цікавий для філософії, «психологічний світ» — це сукупність свідомостей, як і наслідок можливість вибору рішень.
[На малюнку зображені варіанти платонових тіл – Октаедр та Ікосаедр.]
І хоча їх – світи – не варто змішувати (дерево не думає, а думки не рухають ліси), люди не рідко їх змішують. А всі паранормальні твердження, як раз і змішують ці категорії (силою думки лікувати біологічну хворобу). Якщо це паранормальне твердження пропонується, як основа Буття, то ми отримуємо нефізичний принцип. Наприклад, природа чи її компонент (фізичний світ) наділяється свідомістю (психічний світ).
- Несерйозна класифікація.
Американський професор психології – Джонатан Сміт – у своїй книзі «Псевдонаука та паранормальні явища : Критичний погляд», напівжартома представляє наступні нефізичні принципи на прикладі, вигаданих ним, божків :
— Величезний Суперкомп’ютер, що охоплює Всесвіт повністю. І як насідок, оточуючий світ – не більш, як комп’ютерна симуляція, типу гігантської відеогри;
— Вселенська Свідомість, що включає в себе Все. І тому, всі прояви світу – це лише прояви у середині свідомості;
— Істоти із другого виміру могли би нами управляти, але не бажають цього;
— Істоти із іншого Всесвіту, яких по цій же причині ми ніколи не зустрінемо;
— Безкінечно Малі Істоти, яких неможливо побачити. Наприклад, істоти-струни із гіпотези струн, що постійно думають про нас;
— Істоти-Вауєристи із майбутнього. У майбутньому появляться істоти, що можуть подорожувати, але вони не втручаються, а просто підглядають за нами;
— Великий Невидимий Дух, що свідомо уникає, щоб ми його заміряли чи просто побачили;
— Швидконога Сутність, що просто втікає від нашого спостереження;
— Істота-Перевертень, що в будь-який момент перетворюється на будь-що від скелі і до вченого;
— Оригінальний Жартівник, який контролює наші думки. Він дозволяє нам задавати глибокі питання, але ж сам же дає нам неправильні думки.
- Серйозна класифікація.
Кун представляє наступний каталог нефізичних принципів, що виходять за межі фізичних обмежень :
— Теїстичний суб’єкт – вічна надособистість, що створила Всесвіт. Є нематеріальною, тобто ідеалістичною. Відповідає уявленням монотеїзму;
— Абсолютний розум. Напевно, тут мається на увазі Нус та Логос. Тобто знеособленні розумні закони в деяких філософських школах Античності;
— Перший деїстичний початок – певне божество, особистісне або ж і ні, що дає лише початок світу. Першооснова у деїзмі;
— Пантеїстична субстанція – вічна напівособистісна сила, що створює світ методом витікання із себе. Відповідає віруванням пантеїстів;
— Царство духів. Можливо, тут йде мова про панпсихізм. Останній стверджує, що все, чи майже все, у світі має свою душу;
— Казуальна свідомість. У індуських філософіях виступає, як один із рівнів свідомості. Є самим найглибшим для людини і ще називається над підсвідомістю;
— Буття та не-Буття, як ціль. Як варіант, Дао у даосизмі – як і чисте не-Буття, так і природній порядок речей;
— Казуальні абстрактні тіла / платонові тіла. У математиці, платонове тіло – це випуклий багатогранник, сторони якого це правильні багатокутники, а сам багатогранник у просторі є симетричний. У езотериці, можуть подаватися як першоелементи Буття, бо у Піфагора числа відіграють роль першооснови всього;
— Принцип або Ознака достатньої сили. В логіці – це принцип, що вимагає, щоб кожне твердження повинно мати переконливе обґрунтування, внаслідок чого воно приймається та рахується істинним. Німецький філософ Лейбніц приписував цьому принципу онтологічний (буттєвий) зміст. Він стверджував, що все існуюче має достатні причини для свого існування, а отже жодне явище не є істинним чи справедливим без вказівки на його обґрунтування.
- Натуралізм.
Даним терміном позначають філософський напрямок, згідно якого природа і є тим універсальним принципом, яким пояснюється все на світі. Природа тут однозначно протиставляється різноманітним нефізичним принципам (супернатуралізму).
Варто одначе, розрізняти онтологічну та методологічну форми натуралізму. В першому випадку – це неприйняття будь-якого надприродного елементу у світобудові. Тому і виключається можливість трансцендентальної філософії та таких досліджень у області теорії пізнання, які виходять за рамки матеріальної області.
Методологічний натуралізм, він же і науковий метод, не стверджує, що природа і є всім, що існує. Він вказує, що лише природа є об’єктивним стандартом для пояснення явищ у світі. Що всі явища можна пояснити природною причиною, без потреби надприродних пояснень.
На захист натуралізму можна навести наступні тези :
— наука визнає, що природа – це все з цим може взаємодіяти людина. Як наслідок, виключається із розгляду будь-яке питання, що не підлягає натуралістичному підходу;
— всі науки, інженерія, виробництво та більша частина прийнятих рішень у повсякденному житті виходять із натуралістичного принципу, що всякий наслідок має природну причину. Як наслідок, практичне застосування доказує правильність даної філософії (принаймні, частково);
— наука не включає в себе нічого, що не залишає слідів, які можна було провірити (критерій Поппера). Гіпотези, що були заявлені, але ніколи не були підтверджені даними – не є частиною науки. Це стосується і будь-якого нефізичного принципу. Натуралізм можна спростувати методом достовірної демонстрації надприродного, тоді як супернатуралізм стверджує про принципову непізнаваємість надприродного;
— методологічний натуралізм не тільки призвів до успіху наукових досліджень, але так і не зустрів послідовної критики. Всі емпіричні докази, що були отримані, підкріплюють валідність (дійсність) натуралізму, як світогляду;
— розвиток наукових теорій можливий лише у випадку виключення надприродного впливу на фізичний світ. В протилежному випадку таке втручання можна примірити до абсолютно будь-якого побаченого явища, і як наслідок не можуть бути відповідності між експериментами, бо вони можуть бути прийняті як піддані надприродному впливові, або й і взагалі будуть визнанні непізнаваємими. Як приклад, можна навести пародійну гіпотезу розумного падіння, згідно якої гравітації (природна причина) не існує, а всі предмети притягуються лише напряму по волі божества (надприродна причина);
— онтологічний натуралізм, на відміну від супернатуралізму, проходить провірку бритвою Окками. Причина в тому, що він є простішим поясненням, бо не «помножує сутності», як то супернатуралізм зі своїм божеством.
Одначе, варто зазначити, що супернатуралізм не відкидається апріорі, він не розглядається тому, що ніколи достовірно не спостерігався.
Дмитрук Андрій
