Саме в досократичній філософії вперше з’являється прагнення раціонально пояснити космос без звернення до міфології, що стало вирішальним кроком у становленні філософії як особливої форми знання.
Проблема архе — першооснови буття
Головним поняттям натурфілософії є архе — першооснова, початковий принцип усього сущого. Досократики намагалися знайти єдину субстанцію або закон, з якого походить усе різноманіття світу.
Пошук архе був не просто фізичною гіпотезою. Він означав спробу мислити світ як упорядковану цілісність, підпорядковану раціональним засадам, а не примхам богів.
Мілетська школа: стихії як основа світу
Першими натурфілософами вважають мислителів Мілетської школи. Фалес вважав, що першоосновою всього є вода. Його ідея ґрунтувалася на спостереженні за природними процесами та на уявленні про життєдайний характер вологи.
Анаксімандр запропонував радикальніше рішення, ввівши поняття апейрону — невизначеного, безмежного начала, з якого виникають усі протилежності. Таким чином, вперше було зроблено крок від конкретної стихії до абстрактного принципу.
Анаксімен вважав першоосновою повітря, яке через згущення і розрідження породжує всі речі. Ця модель поєднувала спостереження з простим пояснювальним механізмом.
Геракліт: світ як вічний рух
Особливе місце в натурфілософії посідає Геракліт. Він наголошував на тому, що світ перебуває у постійному становленні. Знаменитий принцип «усе тече» виражає ідею безперервної зміни як фундаментальної риси буття.
Для Геракліта першоосновою є не речовина, а закон — логос, який керує єдністю протилежностей. Світ, за його вченням, є гармонією боротьби і напруги.
Парменід: буття як незмінна єдність
Радикально протилежну позицію займає Парменід. Він стверджував, що істинне буття є єдиним, нерухомим і незмінним. Зміна і множинність, які ми сприймаємо чуттєво, є ілюзією.
Це вчення започаткувало онтологічну проблематику в античній філософії й поставило питання про співвідношення мислення і чуттєвого досвіду.
Проблема єдності і множинності
Суперечність між вченнями Геракліта і Парменіда визначила подальший розвиток філософії. З одного боку, світ мислиться як динамічний процес, з іншого — як раціонально осмислювана єдність. Саме ця напруга між зміною і сталістю стала одним із головних філософських викликів античності.
Подальші мислителі намагалися поєднати ці підходи, закладаючи підвалини для класичної філософії.
Натурфілософія досократиків започаткувала раціональний спосіб мислення про світ. Вона сформувала фундаментальні питання про буття, природу і закон, які визначили весь подальший розвиток філософії.
Іван Гудзенко
