Микола Кузанський – великий європейський мислитель, родоначальник італійської натурфілософії доби Відродження. Він народився близько 1401 року в містечку Куза (Німеччина), що розташувалось на річці Мозель в родині німецького селянина. Його батько займався виноградарством і рибальством, в такий спосіб утримував свою родину. Ще у підлітковому віці Микола потрапляє в одну із шкіл Голандії, в місті Девентере було сформовано школу, яка носила утаємничене значення «братів загального життя».Ця новоутворена школа характеризувалася особами, які були прихильниками містицизму, вони володіли спільною матеріальною власністю, відкинувши назавжди багатство, славу, світське та мирське. Що дивно, наставники – містики цієї школи дотримувалися аскетизму та благочестивості, відкидаючи знання як недостатню силу для пізнання Бога. Своє навчання Микола починає у Гейдельгберському університеті. Потім він їде до Італії, яка славилася на увесь світ своїми гуманістами, продовжує навчання у Падуанському університеті. Отримав прекрасну освіту і здобув навики у школі Церковного права при університеті.
У 1423 році за вдалий захист дисертації, йому присвоюють почесне звання доктора канонічного права в Падуанськім університеті. Через декілька років Микола стає священиком та настоятелем приходської церкви святого Флорина у місті Коблеце. У 1433 році стає активним учасником на Базельському соборі, а також був призначений церковним послом і відправлений у Візантію у 1437 році для того, щоб з’ясувати питання щодо об’єднання Західної і Східної християнських церков. У 1448 році його було обрано однією із ключових фігур для папської курії (система владних установ, яка очолена папою Римським, що керує католицькою церквою і державою Ватикан ).
З 1458 року його призначають головним вікарієм у Римі. Микола Кузанський мав зацікавленість у філософії античності. Особливий вплив на розвиток його ідей зробили філософські вчення Платона, Піфагора, неоплатоніків, а також Арістотеля. У віці тридцяти дев’яти років він розпочинає свою творчу діяльність. На світ вперше з’являється перша філософська праця під назвою «Про вчене незнання». Натурфілософські принципи молодого філософа багато в чому відповідали духу того часу, в якому сам перебував. Він сам склав карту Європи і запропонував введення реформи юліанського календаря, який потребував покращення. І лише через півтора століть ця мрія була повністю втілена.
Йому виділяють значну роль в історії математики, особливо у вирішені питання квадратури кола, про вирахування безкінечно малих величин. Якщо ж брати до уваги космологію, то ідеї Миколи Кузанського на відміну від Микола Коперника були більш революційними. Завдяки ним було підготовлено вчення Джордано Бруно про безкінечність Всесвіту, про існування безлюдних світів за межами Землі.
Микола Кузанський починає формувати ідеї про пізнання Бога, про Всесвіт і людину. Згідно першої ідеї Бог не може бути персоніфікованою особистістю. Він є Абсолют, Єдине, що знаходиться поза усілякими протиставленнями. Тому для опису Бога, Кузанський шукає щось не кінцеве. Хто приступає до Нього повинен підвищитись над межею і кінцем, тобто кінцевим, тому що «усяке поняття має межу біля стін раю».
Кузанський уподібнює Бога до межі, в якій сходяться безкінечно велике і мале. Вияв цієї безкінечності він описує за допомоги математичного підходу. Він наводить два математичні приклади на основі двох математичних фігур – трикутника і кола. Якщо в основі трикутника віддаляти його вершину у безкінечність, то в такому результаті ми побачимо як дві бокові сторони трикутника, які утворюють кут при вершині, одночасно зіллються в одну пряму лінію.
А при збільшенні радіуса кола його окружність буде все більше і більше розгинатися, і коли радіус кола стане безкінечно великим, то окружність перетвориться у пряму лінію. Тоді виходить, що на безкінечності пряма лінія, коло, а також трикутник являють собою ніщо інше як одну тотожність. А безкінечна лінія, яка володіє абсолютною простотою – містить у собі усі фігури.
В ідеї щодо вченого незнання філософ говорив: коли ми досліджуємо в певних рамках кінцеві речі, то можемо їх з чимось співвіднести відомим для нас. В такому положенні судження про те, що пізнається винести не дуже важко. А от коли ми маємо на увазі дослідження безкінечного, то не можемо цього зробити. Адже безкінечність сама по собі виходить за межі усілякою вимірності, подібності і відмінності, тому її нам не можливо ні з чим порівняти. Вона надалі залишається для нас невідомою.
Про Всесвіт він навчав таким чином: Всесвіт на його думку існує є вічне розгортання Божественного початку. Уявлення філософа про Всесвіт піддається радикальним його переглядом. Середньовічній картині, де кінцевий світ обмежений тільки сферою нерухомих зірок, а Земля є центром Всесвіту, філософ протиставляє вчення про космос.
Кузанський пише, що Всесвіт подібний сфері, центр якої знаходиться скрізь, а окружність ніде. Земля ж позбавлена свого центрального розміщення. У філософському трактаті він зазначав, що Земля в реальності рухається, хоч люди нічого навіть не помічають. Усе, що у Всесвіті є не тільки частиною, але і його відображенням. Безкінечне може відображатися у множині, кожна річ відображає Бога і увесь Всесвіт.
Бог – це абсолютний максимуму, єдність, яка може об’єднувати будь-які відмінності і протилежності. Бо у Ньому згорнуто все, і числа, і можливості, рухи, і все, що відбувається воно є у часі і просторі.
Для Миколи Кузанського творіння світу є процесом розгортання Бога, де безкінечне може стягуватися в кінцеве, єдність – у множинність, а вічність – у час. Для нього більш властивим є розуміння динаміки світу як живого і одухотвореного організму, частини якого не лише перебувають у взаємозв’язку, а й у русі. Рух є універсальною річчю, тому що у ньому все переходить від одного стану в інший, все прагне до безконечності, саме ж прагнення по відношенню до самої людини перетворюється у безконечний пошук, у сам процес наближення людини до Вічності.
Торкаючись ідеї про людину, Кузанський описував її як ідеал свобідної і благородної істоти, яка втілює у собі сутність світової натуральної гармонії. Абсолют (Бог) по відношенню до неї є нічим іншим як добром, світлом і красою в невичерпній простоті безкінечності. Добро, світло і краса – недосяжні, їх зобразити або уявити не можливо, на них не можна вказати чи висловитись. Щоби стати досяжною для людини краса повинна проявити себе. Абсолютна ж краса залишається сама по собі, втрачаючи абсолютність – набуває конкретності.
Конкретна краса може бути все ж тією абсолютною красою, конкретне є в ній красою. Конкретність для того щоб бути нею повинна бути кожного разу все іншою й іншою, де в без чисельній множинності гасне світло єдності. Світ, що створений у красі й світлі, не маючи нічого іншого крім них, тим не менше заглиблюється у темряву. Світ будучи світлом, красою і добром, втрачає себе у темряві багатьох конкретностей і занурюється у дрімоту без свідомості.
Основне місце у функції відродженні цього світла, яке було затьмарене у конкретності світу, Кузанський відводить людському інтелекту і людській душі. Той, хто не лінується шукати, діяти; крім природного дару, що даний йому з народження, знаходить інший дар – світло.
Микола Кузанський є автором багатьох філософських, теологічних праць. Зокрема до його спадщини входять такі наступні праці з канонічного права: «Про католицьку згоду», «Про виправлення календаря» (опубліковані у 1433 і 1436 роках); філософські: «Про вчене незнання», «Про пропозицію»; теологічні: «Про прихованого Бога», «Про пошуки Бога», «Про видіння Бога», «Про гру в кулю», «Про буття як можливість», «Спростування Корану», «Компендій», «Про вершину споглядання» (опублікована у 1464 році).
Помер він і був похований восени 1464 року в Умбрії у містечку Тоді. В тім про його внесок у розвиток європейської філософії пам’ятають і сьогодні.
Богдан Стрикалюк
Магістр релігієзнавства
