Єгиптяни були переконані в тому, що смерть – не знищення людської істоти, а лише перехід людини у інший світ. Вони були впевнені, що життя загробного часу – це певне продовження земного життя і намагалися дати померлому усі блага, якими він звик користуватися протягом свого земного існування. Згідно вірувань заупокійного культу, померлий на тому світі теж потребує житла, води, їжі тощо.
Тому муміфікація передбачає дотримання та виконання життєвих благ. Для цього створювалися спеціально відведені місця для «проживання» померлого. Навіть, були люди, які годували померлих людей, але згодом зрозуміли, що це збиткова справа і замінили на магічну фікцію.
Для загробного життя жерці створили тексти, в яких були описані правила поведінки біля померлого і застереження, як себе не можна поводити. Велика роль приділялася молитвам для померлого. Вважали, що вони магічним шляхом оберігали людину на тому світі.
Головними елементами заупокійного культу були:
підготовка тіла;
магічні обряди;
забезпечення могили померлого всім необхідним.
Суттєвим моментом муміфікації слід вважати розробку скульптурних портретів померлого та їх розміщення.
У Стародавньому Єгипті з’являється вагоме на тогочасному просторі досягнення, яке називається скульптурний портрет.
