Етика, Історія релігій, Іудаїзм, Християнство        15 Вересня 2014        714         Прокоментуй!

МІЖНАЦІОНАЛЬНИЙ ШЛЮБ І СІМЕЙНЕ ВИХОВАННЯ. ЮДЕО-ХРИСТИЯНСЬКИЙ ПОГЛЯД

шлПеред євреями різних країн світу протягом останніх кількох десятиліть досить часто стоїть проблема змішаних шлюбів. Етнічна ідентичність нащадків таких шлюбів, незважаючи на появу за останні роки цікавих досліджень, вивчена набагато гірше. Між тим, це питання має велике наукове і практичне значення, оскільки кількість змішаних шлюбів серед євреїв України, як, втім, й інших країнах діаспори, продовжує неухильно зростати. Цілком можливо, що багато аспектів інтеграції українських євреїв та їхня міграційна поведінка надалі будуть значною мірою обумовлюватися характером етнічної ідентичності людей, які є євреями лише на половину (чи навіть на чверть).

Чисельність таких людей визначити доволі важко. В останні роки, як відзначають багато дослідників, відбувається стрімке «вимивання етнічного ядра», тобто людей котрі народилися в моноетнічних шлюбах, а частка людей, які народилися у змішаних шлюбах, збільшується.

Так, Л. Берман відзначав, що чоловіки-євреї у США частіше схильні брати змішаний шлюб, ніж жінки, а особи, які беруть такий шлюб, часто роблять це у більш пізньому віці, ніж люди, котрі беруть моноетнічний шлюб. За його спостереженнями, євреї, які живуть у невеликих містах,  беруть змішані шлюби частіше, ніж мешканці великих міст (що цілком очевидно, оскільки в останніх вибір ширший шлюбного партнера, не кажучи вже про те, що жителі великих міст звичайно більш «космополітичні» у своїй поведінці та цінностях). Дослідник указував,  що отримання вищої освіти і досягнення успіхів у соціальній та економічній сфері також сприяють зростанню кількості змішаних шлюбів.[1, С.36].

За даними перепису, проведеного 1990 року серед єврейського населення США, 52 % американських євреїв, які взяли шлюб після 1985 року уклали шлюбний союз з не євреями. Багатьох зарубіжних дослідників хвилює питання, яким чином змішані шлюби впливають на єврейську ідентичність. На думку Е. Майера і С. Шейнголда, наприкінці 70-х років у змішаних шлюбах чоловік-єврей, як правило, наполягає на своїй єврейській ідентичності, але замало робить для підкріплення цього твердження. Інші автори підкреслюють, що між змішаними шлюбами та єврейською ідентичністю спостерігається значна негативна кореляція і, відповідно, змішані шлюби повинні розглядатися як перешкода досягненню високого рівня єврейської ідентичності. До того ж, за даними деяких американських дослідників, змішані шлюби менш міцні, ніж моноетнічні єврейські шлюби. Тільки третина нащадків змішаних сімей висловлюють бажання взяти шлюб з євреєм (єврейкою), хоча реакція їхніх батьків на взяття змішаного шлюбу, як правило, буває дуже негативною. У США навіть створюються спеціальні центри з надання психологічної та психотерапевтичної допомоги тим, хто взяв змішаний шлюб. [1, С.37].

Етнічна ідентичність нащадків змішаних шлюбів значно відрізняється від ідентичності людей, народжених у моноетнічних сім’ях. Зазвичай вона не так виражена як в останніх. У низці випадків вона має доволі «розпливчатий» характер, інколи подвійний, інколи досить яскраво, хоча і незвично, виражений; у деяких випадках єврейська ідентичність може взагалі бути відсутньою або принаймні латентною. Вона значно варіює  залежно від професійної і соціальної приналежності, культурного оточення та низки інших факторів. Етнічна ідентичність в осіб змішаного походження – це проблема особистого вибору, який залежить не стільки від самого факту народження, стільки від багатьох внутрішніх і зовнішніх  обставин –  виховання, соціокультурного середовища, соціально-економічно та політичної обстановки. Люди, які народилися у змішаних сім’ях, інколи впродовж життя змінюють свій вибір щодо етнічної ідентичності (буває, неодноразово).

Про те, що таке єврейський народ і єврейська ідентичність написано дуже багато. Однак тут необхідно згадати, що ще на світанку вивчення російського єврейства С.М. Дубнов писав, як на зміну розуміння єврейства як конфесійної та антропологічної групи – розумінню спільності релігії і походження приходить розуміння інше: як «духовної нації», в основі якого лежить спільність історичної долі. [2, С.110].

За кордоном дослідження етнічності (етнічної ідентичності) нерідко проводяться в рамках психологічної науки (на особистісно-психологічному та етнопсихологічному рівнях). Особистісно-психологічний підхід передбачає вивчення когнітивного аспекту етнічності, дослідження уявлень про свою етнічну приналежність, її роль для кожної окремої людини, її місце у структурі особистості.

Тому для нас немало важливим є питання про те, що відрізняє людей частково єврейського походження від оточуючих їх етнічних, соціальних та релігійних груп.

Ми пропонуємо ставитися до такого шлюбу не з позиції «погано» чи «добре», «припустимо» чи «неприпустимо», а як до здійсненого факту. А якщо це факт, то необхідно вивчити, яким чином змішані шлюби впливають на єврейську ідентичність, які відбуваються внутрішньо сімейні процеси з цього приводу і, нарешті, з’ясувати, чи виключати такі сім’ї з єврейського світу, чи ні. Що для людей частково єврейського походження є основними «стовпами» єврейської ідентичності? Юдаїзм, пам’ять про Холокост, існування та підтримка держави Ізраїль, антисемітизм, художня література, музика, театр, участь в общинному житті або ж послуги, що надаються нашими Хеседами? Чи є в них труднощі у спілкуванні з галахічними євреями?

Чи можна погодитися з тим, що нащадки змішаних шлюбів компенсують демографічні втрати. Важко перевірити твердження А.Ю. Мілітарьова про те, що в Росії за останні десять років змішані шлюби не лише не сприяють асиміляції, але й навпаки – збільшують кількість людей, які ідентифікують себе з євреями. [3, С.22]. Як бачимо, це відбувається далеко не завжди; крім того, важко сказати, настільки стійка і довговічна єврейська самоідентичність.

Відома американська письменниця Бел Кауфман, внучка Шолом Алейхема, інтерв’ю з якою було опубліковане в газеті «Єврейське слово» (№30 (153) за 2003 рік, на запитання кореспондента про те, як вона ставиться до світських і ортодоксальних євреїв, які часто не розуміють  одне одного, відповіла: «По-моєму, для того, щоб бути справжнім євреєм, немає потреби молитися кожного ранку і мати кошерну кухню. Це лише ритуал. Мене не турбує, що багато євреїв ідуть у синагогу тільки у свята. Важливо відчувати себе євреєм. І головне, знати єврейську культуру, літературу, історію». [4].

Поділяти чи не поділяти погляди деяких дослідників, згідно з якими надія на відродження російського єврейства пов’язана більшою мірою з нащадками змішаних шлюбів, покаже життя. За великим рахунком, що б ми не казали, євреї майбутнього будуть відрізнятися від євреїв минулого. Безумовне одне: необхідно всіляко стимулювати єврейську складову таких шлюбів. А щоб це не перетворювалось на «гру» потрібно постійно відслідковувати внутрішньо сімейні процеси таких сімей на більш-менш науковій професійній основі, підготувати для цього відповідних спеціалістів, а також програми та рекомендації.

Адже, як сказав Раббі Гарольд Кушнір… «Юдаїзм, якщо його правильно розуміти, може врятувати ваше життя від убогої буденності. Проте більше нічого  він вам дати не може. Він просто може зробити ваше життя більш гідним. Мета – не у виживанні єврейського народу. Це засіб. Головна мета – зробити світ таким,  яким Бог створив його на початку, Творіння». [5, С.537].

Так давайте виявимо мудрість, хоча «при многості мудроти множиться й клопіт, хто ж пізнання побільшує, той побільшує й біль!..»

Тому яка мудрість, якщо вдуматися, звучить у словах: «Вислухаємо сутність усього: бійся Бога і заповідей Його дотримуйся, тому що в цьому все для людини; бо всяке діло Бог приведе на суд, і все таємне, гарне воно чи погане» (Екклезіаст 12:13,14). Звідси випливає, що Бог був необхідним людям, щоб вони покорилися, боялися робити зло, а дотримання заповідей, як вважали давні мудреці, могли виховувати людину, тільки в дусі добра і справедливості. А все зло, нехай навіть таємне, завжди стає явним і буде засуджено.

Незважаючи на те, що християнські  апостоли переконували, що не варто віруючим через різні релігійні погляди розривати сім’ю, оскільки діти – це  основне в сім’ї, життя у низці таких сімей стає неможливим через фанатизм та недостатнє розуміння суті релігії. Мухаммед (Магомед) також був терпимим до інших релігій і до цього закликав свій народ.

У сучасній атеїстичній сім’ї віруючого можуть не зрозуміти, оскільки сприймають релігію як таку собі казку, придуману якось для неосвіченого народу. [6, С.344]. Воно до певної міри так і є, але в Біблейських писаннях, а Біблія – це просвітницька книга, чи то бач  книги, дуже багато правильних філософських думок, дуже багато викладено прадавніх знань, звідки ми дізнаємося про давню історію; в них викладені правила людського співжиття, даються поради щодо збереження сімейного щастя, виховання дітей, говориться про тлінність прагнення людини до слави, влади, засуджується жадібність і насильство, говориться про необхідність бережливого ставлення до всього земного і таке інше, а це значить, що християнський світогляд ніяк не може  зашкодити сучасному суспільству.

Але, звичайно, і з безграмотним фанатом, який не розуміє суті релігії,  жити в одній сім’ї дуже важко. Добре, якщо в сім’ї є мудра, грамотна людина, котра зуміє цьому фанату розтлумачити суть релігії та її корені.  Звичайно, атеїсту може здатися віруючий фанат, з його надмірним поклонінням «неіснуючому» Богу – духу святому, вершителю долі і всього на Землі, – просто людиною із хворою психікою, а тим паче, якщо він ще почне розповідати про підступи  Сатани. Зрозуміло, що за такого поєднання у сім’ї не буде миру і діти також будуть емоційно і фізичного спустошенні. Надмірне насадження релігії тими давніми методами, до того ж іще радикальнішими, ніж це робили апостоли, призведе грамотне, освічене,  а тим паче атеїстичне суспільство, що давно позбулося релігійних догм, не до добра, а до протистояння недовченої низько інтелектуальної маси людей, які належать до різних релігій, релігійних напрямків, сект, та грамотних, інтелектуальних, з філософським складом мислення представників людства.

Тепер уряди наших держав, що не зуміли побудувати нормальні людські стосунки, а зуміли тільки зруйнувати їх, починають визнавати патріархальні основи сім’ї зі старшинуванням чоловіка і покірністю дружини, і в цьому їм допомагає догмат, записаний за часів патріархату в Єфесянам 5:33: «Так кожен з вас та любить свою дружину, як самого себе, а дружина та боїться свого  чоловіка». Богобоязливій і покірній дружині, яка поступлива і доброзичлива, легше виявляти богоугодну слухняність, як пишеться в Єфесянам 5:22,23. Теплі «приправлені сіллю» слова допомагають зменшити число можливих зіткнень (Колосянам 4:6; Притчі 15:1). Божа мудрість переконує, що потрібно швидко залагоджувати суперечку, а за допомогою добрих напутніх слів відновлювати мир, а не лягати спати «у гніві» (Єфесянам 4:26,28,31). Одна дружина-християнка сумирно призналася: «Я звернулася до Бога з палкою молитвою і після цього відчула, як його дух спонукав мене обійняти чоловіка». Слово Бога радить: «Нікому не відповідайте зло за зло […] Перемагай зло добром». (Римлянам 12:17-21).

Дітям, котрі живуть у релігійно розділених сім’ях, дається порада: «Будьте слухняними батькам вашим в усьому, бо це богоугодно Господу» (Колосянам 3:20). А порада, записана у Діяннях 5:29, «Коритися більше Богу, аніж людині» деякою мірою стосується християнської молоді. Це не той випадок, коли молодій людині доведеться вирішувати, як діяти у якійсь неординарній ситуації. Добре, звичайно, якщо молода людина, керуючись знаннями Біблії, відмовится вживати  наркотики, алкоголь, відмовится від спроб насильства над іншою людиною, брати участь у непорядних заходах. Але людина  повинна бути доброю, не жадібною, альтруїстичною, не злою, не жорстокою, стриманою, не владолюбною, не пихатою, не лише через страх перед Богом, як виховує релігія (тобто її метод тримати  людину у страхові перед Богом, а дружину –  у страхові перед чоловіком), а сама по собі. Людство повинне усвідомити, без страху згори, що це його єдиний життєвий шанс, єдине життєве кредо, яке воно повинне усотувати в себе змалечку від батька й матері, від учителя, від суспільства.

У цьому випадку правильніше звучать слова Павла, звернені до свого соратника Тимофія: «Дав нам Бог духу не боязні, але сили і любові і цнотливості» [здорового глузду] (2 Тимофію 1:7).

Ось які поради дає релігія релігійним дітям, котрі живуть в атеїстичних сім’ях чи сім’ях з іншим віросповіданням. Оскільки ти міркуєш, керуючись біблейськими істинами, то з деяких питань ти можеш розходитись в поглядах з батьками. Проте це не робіть їх  твоїми ворогами. Навіть якщо вони не є  посвяченими служителями Ієгови (Яхве), – вони заслуговують належної поваги (Єфесянам 6:2). Соломон сказав: «Слухайся батька твого: він народив тебе; і не нехтуй матір’ю твоєю» (Притчі 23:22). Постарайся зрозуміти їхній біль, коли вони бачать, що ти сповідуєш незрозумілу для них віру. Спілкуйся з ними, і «сумирність твоя хай буде відома» (Філіп’янам 4:5). Ділись із ними своїми почуттями і тривогами. Твердо тримайся Божих принципів і все ж таки, «якщо можливо з твого боку, будь у мирі з усіма людьми» (Римлянам 12:18). Те, що ти слухаєшся своїх батьків, зараз показує Ієгові, що ти хочеш бути одним зі слухняних підданців Царств у майбутньому. А ось як на принципах Біблії журнал «Сторожевая башня» за червень 1995 року навчає поводити себе  в сім’ї одного з віруючих подружжя в релігійно розділеній сім’ї: «Кожного дня розмірковуй про благословення і користь його угодної покірності в релігійно розділеному домі. Старайся виявляти слухняність… Не слабни» (Галатам 6:9). «Виявляй терпіння перед лицем важких обставин та несправедливості, помишляючи про Бога» (1 Петра 2:19,20). До тих пір, поки не порушуються  праведні принципи і закони Ієгови, виявляй покірність. Це вказує на відданість улаштуванню Ієгови. Твоя благоугодна поведінка може навіть урятувати життя твого шлюбного супутника, дітей чи батьків (1 Петра 3:1; 1 Коринфянам 7:16 […]).

Твоя безкомпромісна слухняність і відданість правильним моральним нормам та цінностям – це надійний захист для тебе і твого невіруючого шлюбного супутника. Вірність зміцнює сімейні узи. У Притчах 31:11 про доброчесну та віддану дружину говориться: «Впевнене в ній серце чоловіка. І можливо, твоя цнотлива і глибока повага до невіруючого чоловіка  відкриють йому очі. Можливо, він прийме істину Бога».

Поза всяким сумнівом, богоугодна покірність дорогоцінна, вона врятує життя людей. Молись про те, щоб  вона була у твоєму сімейному житті. Це принесе сімейний спокій та прославить Ієгову.  Варто лише додати, що нашому освіченому світі, особливо  у країнах зі 100-відсотковою грамотністю, як наша Україна, вірити в існування Бога і бути  слухняними йому (а фактично порадам, настановам, переконанням моралі, що проповідували люди дві і більше тисяч років тому) – просто дивина. Немовби їх не навчали не менш гуманної моралі комуністичного суспільства, яке зрадила аморальна правляча верхівка. Звичайно, молодь, котра виросла за часів перебудови, не  пізнала цієї моралі, через це саме вона, в основному, і піддається принципам релігійної моралі, яка є для неї прикладом життєвого добробуту.

Проте релігійно розділені сім’ї не завжди вдається зберегти, і подружжя, як громадяни, звертаються до суду. Як же чинить суд, якщо в сім’ї сповідуються різні релігії і через це починається процес  шлюбного розлучення? Багато судів прагнуть уникнути непотрібних спорів про релігійні погляди батьків, установлюючи певні принципи. Наприклад, сприяти збереженню між батьками і дітьми повноцінних  стосунків, тобто батькові й матері дати можливість «займатися разом із дитиною своїми звичними справами, у тому числі і релігією, щоб вона бачила батьків такими,  якими вони є насправді. У того, хто користується правом на відвідини, повинна бути повна можливість вести природний, звичний для себе спосіб життя коли дитина перебуває з ним; заборонити одному з батьків, який  користується правом на відвідини, прищеплювати дітям свої релігійні переконання – означає зазіхнути на його свободу віросповідання, за винятком тих випадків, коли наявні незаперечні докази того, що дітям неминуче буде завдано істотної шкоди. Дотримання суддями цих принципів відповідає конституційному праву батьків та їхніх дітей щодо свободи віросповідання.

Якщо батьки, котрими рухають релігійні переконання, розлучившись, не можуть домовитись про спільну опіку, то тут питання вирішує суд. Виконуючи всі постанови суду про опіку, навіть якщо вони здаються несправедливими, християнин, як вважає сучасна релігія, виявляє покірність вищій владі» (Римлянам 13:1).

Біблія наводить приклад богобоязливих батьків, які з тієї чи іншої причини були розлучені зі своїми дітьми. Наприклад, Авраам і Іохаведа, батьки Мойсея, переймаючись його добробутом, поклали його в кошик і поставили його «в очереті біля берега річки». Коли немовля взяла до себе дочка фараона, вони покладалися на Ієгову. Мудрість і вірність тих батьків була винагороджена: вони отримали «право на відвідини» і користувалися ним повною мірою, щоб навчати хлопчика шляхам Ієгови. Мойсей виріс і став видатним служителем істинного Бога (Вихід 2:1-10; 6:20).

Релігія, як громадянський суд, виступає за надання права спілкування з дитиною стороні, обійденій в опікунстві, якщо , звичайно, ця сторона не буде являти собою безпосередню і суттєву загрозу фізичному та душевному здоров’ю дитини. І то зустрічі можуть бути дозволені за  присутності третьої особи.

Релігія вважає, що застосування біблейських принципів може пом’якшити душевний біль, спричинений розлученням: батькам і дітям  радиться вести відверті розмови і ставиться один до одного з розумінням. Християни можуть давати своїм онукам духовні настанови і займатися з ними корисними справами, однак дідусям і бабусям слід поважати рішення батьків щодо релігійного виховання, оскільки моральне і законне право приймати такі рішення належить батькам (Єфесянам 6:24).

Багатостраждальна історія людства з моменту його виникнення, а особливо після виділення основних релігійних течій та їхнє розділення дві тисячі років тому, показує, що не можна підводити до жорстокого протистояння найбільш тендітне та найменш пізнане і таємниче – віру. Хай кожен гордиться своєю вірою, але не підносить її над Іменем, бо це – завжди джерело розбрату і провісник катастроф.

Нехай кожна людина збереже дане їй життям право вибору своєї віри вільним, а не насильницьким шляхом. Нехай розбіжності віросповідання і традицій стануть дорогою взаємозбагачення спільної історії людства, а не каменем спотикання, приводом для вічних чвар.

Література

  1. Елена Носенко. Быть или чувствовать? ИВ РАН: КРАФТ. М., 2004.
  2. Дубнов С.М. Что такое еврейская история? Опыт краткой философской характеристики (Окончание) // Восход, 1893, Декабрь т.12.
  3. Милитарёв А.Ю. Идентичность и судьбы еврейской диаспоры в России.// Диаспоры / Diaspors 2002, № 4.
  4. Бэл Кауфман.«Еврейское слово».№ 30 (153) 2003.
  5. Раввин Йожеф.Телушкин. Еврейская мудрость. «Феникс» Ростов-на-Дону, 2001.
  6. Е.В. Друзья.Социальное положение женщины в обществе. «Консум», Харьков, 2004.
  7. Біблія.«Нове життя Україна», К., 1992.

 

Д-р  Анатолій  Мучник

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Пошук
Дмитрук Игорь о появлении и трансформации мистицизма

Рубрики
Ми у Facebook