Історія місії Олександрійського Патріархату починається з його заснування, а, отже, — Святої Церкви. Засновником Олександрійської Церкви є сам євангеліст Марк, який супроводжував у місіонерських подорожах св. Павла, щоб нарешті відправитися в Єгипет для того, щоб проповідувати Євангеліє.

Добра Новина про Втіленого Бога поступово поширювалася по всьому Єгипту, а також за його межі, до Нубії та Ефіопії. Ця місія переживала негаразди в результаті суперечок навколо Халкидонського собору і після нього, однак вона зазнала реального відступу або навіть часткового регресу після завоювання Єгипту послідовниками нової релігії — ісламу — в 640–645 роках.

Відродження можливості і відчуття місії цієї Церкви локально відбулося в XIX, а особливо XX столітті, коли в Африку приїхали не тільки західно-європейський колонізатори, які принести свої версії християнства, а й православні греки, кіпрські і сирійські купці. Вони почали відкривати парафії, спочатку більше для своїх громад. Однак африканці — також ті, хто прийняв християнство в рамках інших конфесій — вони почали цікавитися Православ’ям і шукати первісної Церкви, що відрізняється від тієї, яку пропагували західні окупанти. Дехто закладав свої власні храми, що відрізняються від католицьких церков або протестантських громад, називаючи їх «православними». Патріархат Олександрії почав євангелізацію цих людей — значна частина з них увійшла в канонічні структури, а потім і інших, особливо завдяки благодійній діяльності. Першим Олександрійським папою, який додав член «і всієї Африки» до свого титулу, а також до назви патріархату, був патріарх Мелетій II (1926–1935).

Однак першим Олександрійським патріархом, який після багатьох століть серйозно зайнявся місією серед корінних народів Африки, був Христофор II (1939–1967). Він намагався висвячувати на священиків чоловіків, що походять з Єгипту та інших Африканських країн. Заснував нові єпархії в Африці, а саме в Танзанії, Центральній Африці (Конго) і Камеруні.

Він також виступав проти колонізаторів і анти-африканської політики візитерів із Заходу. Патріарх Микола VI, який очолював Олександрійську церкву в 1968–1986 роках, сприяв розвитку місії не тільки шляхом створення наступних єпархій (Мис Доброї Надії і Зімбабве), а й висвячення трьох єпископів африканського походження. Його наступник, Парфеній III (1987–1996), зосередився на поширенні Євангелія зокрема в Уганді, результатом чого було створення єпархії Кампали (столиця країни).

Він також заснував єпархію Кенії. Вершини православна місіїя в Африці досягла за патріарха Петра VII, який ще до вступу на посаду був активним євангелізатором. Він встановив єпархії Нігерії, Мадагаскару, Гани, Букоби і Замбії. За його понтифікату, можливо, навіть кілька сотень тисяч людей прийняли православ’я. Його роботу перервала аварія гелікоптера 11 вересня 2004 року під час поїздки на Святу Гору Афон: 55-річний патріарх загинув на місці, разом з двома іншими олександрійськими ієрархами і чотирнадцятьма іншими людьми. Управління після нього прийняв Феодор II, який намагається слідувати шляхом, встановленим його попередником, як на полі співпраці і поліпшення відносин з Коптською Православною Церквою, як і проповіді Христа серед місцевого населення Африки. Владика Феодор особисто здійснює принаймні кілька архипастирських поїздок на рік в різні африканські країни. Зустрічається він з вірними, знайомиться з місцевою культурою, головує на торжество закладання наріжного каменю під будівництво нових храмів, монастирів, православних шкіл та лікарень, освячує нові храми, спілкується з місцевою владою.

В даний час до складу Олександрійського Патріархату входять 5 архиєпархій в Єгипті (в тому числі одна титульна для арабів і арабізованих єгиптян) і 20 архиєпархій і 7 єпархій в інших країнах Африки. Країна з найбільшим числом віруючих — за оцінками від кількох сотень тисяч до мільйона — Кенія. У 2012 році хрещення в Православній Церкві прийняв навіть син тодішнього прем’єр-міністра Кенії, Фідель Oдiнгa — покровителем обрали святого Макарія; три роки потому був смертельно отруєний.

В грудні 2015 року, в результаті динамічного розвитку Православної Церкви в цій державі, з архиєпархії у Кенії — яку влаштували в архиєпархії Найробі — виділені дві єпархії: Ньєрi і Кенійських гір та Кісуму і Західної Кенії. Їх ординаріями стали висвячені єпископи кенійського походження.

Олександрійська Церква проповідує Христа двома способами. По-перше, словом, на численних місцевих мовах — постійно перекладається Святе Письмо та літургійні тексти, в інтернеті можна послухати православні піснеспіви мовами суахілі або лугандійскою. Самих віруючих вчать грецькій, англійській і французькій. У різних селах організовані зустрічі по історії спасіння, вчення про таїнства, ікони і т. д., використовуються аналогії з місцевими культурами. Патріархат свідчить про Триєдиного Бога може, перш за все — справою.

Відкриваються безкоштовні школи для сиріт і дітей і підлітків з сімей з важким матеріальним становищем; в самій Уганді таких дитячих садків, початкових і середніх шкіл — за останні вісімнадцять років було побудовано більше 40.

Фінансової допомоги для освіти дітей потребують навіть у сім’ях духовенства: річна вартість навчання однієї дитини це близько 1200 доларів, а, наприклад, нормою є, що кенійскі священики мають 4-6 дітей, іноді навіть десять: Церква визнає це за благословення, однак, вона звертає увагу на хорошу освіту своїх майбутніх поколінь, і, отже, фінансову підтримку від одновірців з більш багатих країн. З липня поточного року, діючи через інтернет, академія св. Марка (зі штаб-квартирою в Йоханесбурзі — Південна Африка), який повинен допомогти в вивченні православного богослов’я тим, хто не може дозволити собі переміщення до місць, де діють семінари Патріархату.

Відкриваються православні клініки і лікарні, в яких лікарі несуть служіння, як тілові, так і душі, тобто священики; і знову, прикладом може служити Уганда, де таких медичних центрів понад 20, у тому числі в столиці, Кампалі, на найвищому рівні — лікарні, вона носить назву Святого Хреста.

Будуються колодязі — відсутність питної води, необхідної для життя, це велика проблема в Африці. Організовані їдальні, де видається безкоштовне харчування. Виділяються різні необхідні предмети побуту — плід допомоги православних не тільки з Греції і Кіпру, але і з різних частин світу, навіть з далекої Аляски. Допомога не завжди типова — наприклад, кенійське духовенство в 2016 році отримало від Американської Церкви (OCA) гроші на мотоцикли, щоб їм було легше обслуговувати віддалені парафії, між якими не функціонує комунікаія у вигляді автобусів чи іншого виду транспорту.

Місіонери — це, перш за все, священики, як з Африки так й з інших континентів, вчителі, лікарі та інші православні волонтери. Їх діяльність очолює Олександрійський Патріархат, а також два православні місіонерські угруповання. Перше з них — це Православне Місіонерське Братство засноване спочатку під ім’ям «Друзі Уганди» в 1963 році в Салоніках через о. Златоуста Папасарантопулоса, який після повернення з Африки на півдні від Сахари заявив: Допоможіть мені.

Люди тут жадають православ’я, Христа і водночас голодні. Церква без місії є Церквою без цілі. В даний час Братство, спираючись значною мірою на різних благодійних ініціативах, працює в майже всіх африканських країнах, а також на кількох, крім того, континентах. Друга группа — це Православний Християнський Місіонерський Центр заснований Асамблеєю Канонічних Православних Єпископів США. Він заснований на групах місіонерів — короткочасних добровольців (одно- або двомісячні поїздки, наприклад, випускників з семінарії святого Володимира) і довгострокових (які проживають в даному місці рік, а не рідко кілька років) та священиків-місіонерів.

Православна Церква намагається не витіснити африканські культури, але перетворити їх в знаряддя Боже. Тому в місцевих церквах — деяких досить багатих, в більшості, однак, дуже простих, часто дерев’яних, з кількома іконами — видно віруючих, одягнених у традиційні костюми, які по-своєму переживають віру, енергійним кроком підійшовши до Святої Чаші з Євхаристією, а після Літургії, при цілуванні хреста і роздачі просфорок танцюючих зі священиком, особливо на Свято Свят: Пасху Христову, але й інші радісні випадки життя.

Олександрійський Патріархат відповідає потребам місії в Африці, зберігаючи при цьому традиції — прикладом є повернення в 2017 році практики висвячувати дияконис, які допомагають особливо у доброчинній діяльності Церкви.

Результатом всього цього є маса африканців, які приймають хрещення і миропомазання на берегах річок і в спеціальних баптистеріях — до Церкви вступає відразу кілька десятків, навіть сотень людей, молодих і старих, після відповідної катихези, завдяки чому можна зробити висновок, що Олександрійський Патріархат по-справжньому виконує заповідь Христа після Його Воскресіння: тож ідіть, і навчіть всі народи, христячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.

Домініка Ковачевич

Переклад з польської мови — Хижняк Ярослав

Джерело: http://www.wiadomosci.cerkiew.pl/news.php?id_n=1934&id=13