Все більшої популярності набуває поле наукового дослідження античної філософії. Акцент дослідника зміщується на діяльності, філософських працях, поглядах, уявленнях мислителя Стародавньої Греції — Арістотеля. У наукове поле зору потрапляє його філософська праця «Метафізика».Ми намагатимемось уточнити, визначити, зрозуміти поняття «метафізика», дослідити особу, яка вперше ввела цей термін. Що ж тоді ми називаємо метафізикою?
Дане визначення або ж поняття складається із двох грецьких слів µ??? – після чогось, ????? – природа, тобто дослівно це звучатиме у перекладі так: те, що йде після природи.
Таким чином, метафізикою слід називати науку, яка торкається питань надчуттєвих принципів та початку буття. Історія філософії інтерпретує метафізику як оригінальну філософію. Поняття метафізики вперше було введено систематизатором та укладачем праць філософа Арістотеля Андроніком Родоським. Йому вдалося об’єднати праці Арістотеля саме під цією назвою, які навіть виходили за межі природно – наукових творів мислителя античного часу.Хоча сама метафізика досить часто відкидалася як неправдива наука, що перетинає дозволені межі людського досвіду або ж швидше вважалася найвищим досягненням інтелекту людини. Представник німецької класичної філософії Імануїл Кант дуже критикував метафізику Арістотеля за те, що вона має надто далекий споглядальний розум, має справу лише з обмеженими сферами, не знаючи правильного шляху їхнього пізнання; постулювала Бога, безсмертя душі, цілісну картину світу, вважаючи, що вони є досяжними як і будь – які предмети реальності.
Кант припускався такої думки, що метафізика є можливою як деяке систематизоване знання, обмежуючись лише аналізом протиріч, намагаючись у такий спосіб вирішити основні концепції проблеми метафізики. Тому філософ розрізняє дві метафізики: натуральну і моральну, де в останній із них протиріччя чистого розуму Канта знаходять практичне вирішення проблеми. Розмежовуючи метафізику як природознавство, Кант тим самим продемонстрував дисциплінарну різницю предметів. Майже в усіх площинах свого знання, тобто людського пізнання, історії, а також природи, люди зіштовхуються скрізь з метафізичними проблемами, які у свою чергу є непідвладні людському інтелекту.
Проблеми метафізичного характеру є загадкою для сучасного світу, людською цікавістю. Концепції метафізики розкидані по всім площинам сучасної науки, таким чином вони утворюють, формують філософські напрямки.
Артур Шопенгауер під метафізикою розумів трансцендентне знання наявності досвіду, тобто її вихід за межі природи або предметних явищ, щоби таким чином дати людині пояснення, чим обумовлюється сучасний світ, природа. Інакше кажучи, мається на увазі те, що приховується за природою, даючи можливість для життя та людського існування. За Шопенгауером, філософія, яка лише обмежується фізикою і відрікається метафізики прирівнюється мислителем до філософії простих цирульників і учнів аптекарів.
Так як розвивається фізика, дійсно є потреба у метафізиці, тобто якщо повніше досліджується сутність окремих речей, то тим більше будь – яке дослідження вимагає пояснення загального і цілого.
Крім того, арістотелівська філософія, зокрема Метафізика вплинула на подальший розвиток і формування усієї західноєвропейської думки, в тому числі і на арабську філософію. Аль – Фарабі, Аль – Кінді стали писати коментарі для чіткого розуміння Метафізики Арістотеля. Спочатку вони притримувалися курсу філософії арістотелізму, але здебільшого їх притягувало до неоплатонічної філософії. Ібн – Сіна або ж Авіцена написав цілу низку коментарів до філософських праць Арістотеля.
Лише Ібн – Рушд (Аверойс) вважав Арістотеля геніальним філософом свого часу, склав коментар до його книги «Метафізика», тим самим прославив себе на увесь світ. Аверойс вирішив здійснити невеликий експеримент: синтезувати арістотелізм із філософією неоплатоніків. В ході посильної праці, Аверойс прийшов до висновку, що матерія – це чуттєвий світ, а форма – це своєрідна сукупність, скупчення певних елементів з яких було створено раціональний світ, в якому ми живемо та існуємо. Але слід не забувати про ірраціональний світ, який людина може пізнати своїм інтелектом.
Аверойс висунув матеріалістичну гіпотезу, в тім не визнавав безсмертя душі, лише колективний розум, частиною якого є душа окремої людини. Філософ систематизував усі раніше створені ідеї арабської філософії, перетворивши її у справжню арабо – європейську. В тім пізніше схоласт – філософ, теолог Фома Аквінський піддасть критиці аверроїзм у своїй праці під назвою «Про єдність розуму проти авероїстів».
Богдан Стрикалюк
