Історія філософіїСучасна філософія

Людина як інструмент у руках Бога

Нам  вже  відомо  про  різні  версії походження людини такі як: космологічна, креаціоністична, інопланетна, еволюційна, дегенеративна.  Хоча до кінця пізнати людину  стає  все важче і важче.  Яку ж  таємницю  приховує людина у собі, коли навколо неї виникають різні  філософські диспути,  розбіжності  думок  та поглядів  на проблему. Чи  можемо  ми мислити  однаково  і  прямолінійно?  Тоді  у чому проблема?

На мою  думку  причина  полягає  лише  в одному –  людині.  Є  особлива наукова дисципліна, яка займається  питанням  про людину, сутність та її походження – це антропологія. Вперше  цей термін було введено античним  філософом Арістотелем. Він першим  вжив  його  для позначення площини знання, яка вивчає  безпосередньо  духовну сторону  людської природи.

Цей термін  у цьому значенні використовувався  багатьма  класичними  та некласичними  філософами  такими  як  І. Кант, Фейєрбах,  філософська  спеціальна дисципліна  та школа  формуються  у ХХ ст. під назвою «філософська антропологія». В оригінальному значенні  термін «антропологія» використовується  також в гуманітарних  науках: у мистецтвознавстві,  психології та теології, педагогіці – як  антропологічний підхід  до виховання.

Традиційно  виділяють декілька  течій у різному ступені  обумовлених  один від одного  та взаємопов’язаних  дисциплін: філософська, релігійна,  фізична,  соціальна та культурна антропологія, з якої виділяються  специфічні  дисципліни такі як лінгвістична, когнітивна, політична, економічна, історична антропологія  та антропологія права, додається також візуальна антропологія.

Філософська антропологія — філософська наука  про природу та сутність людини,  яка розглядає людину  як  особливий рід буття.

Релігійна  антропологія  — філософська наука  про сутність людини, яка розвивається у руслі теології та розглядає природу і сутність людини в контексті релігійних вчень.

Фізична антропологія –  наукова дисципліна, яка розглядає людину  в якості біологічного  виду  в контексті  його  еволюції  та в порівнянні  його з найближчими  родичами  — сучасними  та викопними  людиноподібними приматами.

Соціальна та культурна антропологія – дисципліна,  яка займається  порівняльним вивченням людських  суспільств.   У чому ж тоді  полягає причина  людини?

Причина  самої  людини  полягає ні в чому іншому  як  в егоїзмі.  Власне  «Я»  не дає  спроможності,  можливості  їй  виявити  себе,   як  креативну особистість,  придушує  почуття  власної гідності, релігійного  та морального  обов’язку,  сорому  та совісті,  пробуджує  фантазії  та  вияв бажань.  Вперше  проблемою  людини  займалися  мислителі Ст. Греції, Ст. Риму,  доби Просвітництва, Відродження, Нового  часу ,  а  також  українські філософи, зокрема такі як  Г.С. Сковорода.

Як  сказав відомий англійський  класик В. Шекспір «Увесь  світ – театр, а люди у ньому — актори».  Виходить, що кожен  з нас  грає  якусь  певну роль  чи  то негідника,  простолюдина, феодала або навіть реформатора.  На  думку  Вольтера  церква  прикривалася  релігією, ніби певною завісою,  контролюючи  людей, запаморочила  їхню свідомість  брехнею, вводячи їх  у страх.  Людина  була  маріонеткою,  яку постійно сіпали   за ниточки,  з примусом  заставляли  виконувати їхні забаганки.

Макс Шелер вважав,  що незнання сутності  людини приводить  до кризи в культурі, до відмови  від самої людини. Криза суспільства – це криза людини, криза  особистості. Причина  цього  у неправильному підході до пізнання. Він будує  ієрархію наук: природознавчі науки,  наук  про культуру (філософія), і на кінець вчення  про спасіння (релігія).

І на його думку  знання  про людину  повинно припускати  деяке  синтетичне знання, яке включає  в себе знання  всіх трьох наук: природознавче знання, філософське та релігійне, які повинні  поєднуватись  в людині.

Як розглядає  проблему людини Шілер? Людина  на думку Шілера  є єдиною істотою, яка  потрапляє  під  всі ці вчення , але виявляється, що  пізнати людину у цьому синтезі нереально.  Людина – це  річ  обширна і її не можна визначити,  бо вона перевершує будь – яке  визначення та будь – яку науку. Тим не менше проблема людини – це головна проблема філософії. Криза  сучасного суспільства  показує  всю  насущність  цієї задачі.

Особливість людини  — це направлення  до Бога. Бог, як стверджує Шілер – це найвища цінність, а людина – це істота, яка живе  у ціннісному світі: цінності задоволення, цінності життя та духу, тільки одні святі живуть у цінностях релігії.  Міра  у цінностях також повинна існувати,  але  святий – це досконала людина, яка досягла Бога  і через Бога, Його досконалість стала досконалою.

У людській природі  Шілер  розрізняє два початки: життєвий початок, життєвий порив  та дух,  який безпосередньо  йде від Бога. Людина – це  жива істота, розумна, яка володіє духом, оскільки Бог  ним її обдаровує. Божественний дух перевершує людську природу. Тоді людина  стає людиною лише тоді, коли у ній асимілюються  Божественний дух, роблячи  її своєю гідністю. Вбачав сутність людини  не в думках чи волі, а в любові. Бо  любов – це акт  духовного єднання, яке супроводжується  прозрінням вищої цінності об’єкта.

Слово є  своєрідним символом, за допомогою якого людина може пізнати Бога. Символами для Шілера вважаються  наука, філософія та релігія. Через символи просвітлюється вся Божественна  реальність, тому таємниця  світу  і таємниця світобудови, а також таємниця Самого Бога  захована  в людині.

Стрикалюк Богдан, магістр  релігієзнавства  

Яка твоя реакція?

Радість
0
Щастя
0
Любов
0
Не завдоволений
0
Тупо
0

Интересно почитать:

Также в категории:Історія філософії