Античні джерела зберегли лише уривчасті свідчення. Церковний отець Ієронім у своїй хроніці за 94 рік до н. е. писав, що Лукрецій народився саме тоді, але через дію «любовного зілля» втратив розум і зрештою вкоротив собі віку у 51 чи 50 році до н. е. У проміжках просвітління він нібито створив свою поему, яку пізніше виправив Цицерон.
Граматик Елій Донат у «Житті Вергілія» також згадував Лукреція, але подавав різні дати, які суперечили одна одній. Частково достовірність підтверджує лист Цицерона до брата Квінта, де зазначається, що Лукрецій уже був мертвий у 54 році до н. е. та що його поема справила велике враження завдяки глибині думки й високій художності.
Єдиним сучасником, який прямо згадує поета, став історик Корнелій Непот, пишучи про смерть Лукреція поряд зі смертю Катулла. Сам Лукрецій у присвяті називає покровителя своєї праці — Гая Меммія, римського політика, близького до кола поетів Катулла та Цинни.
Поема «Про природу речей»
Твір Лукреція має шість книг і розглядає природу світу в рамках епікурейського атомізму. Його назва відсилає до головної праці Епікура «Про природу», а також до поеми Емпедокла, якого Лукрецій шанував як великого попередника.
У першій та другій книгах викладено основи атомістичної теорії: світ складається з неподільних часток і порожнечі, які вічні та не знищувані. Поет полемізує з Гераклітом, Емпедоклом та Анаксагором, а також критикує стоїків, які виступали головними опонентами епікурейської школи.
Третя книга доводить смертність душі, пояснюючи її атомістичну природу. Лукрецій закінчує виклад знаменитим твердженням: смерть не становить загрози для людини, бо вона — лише кінець відчуттів.
У четвертій книзі розглянуто механізм чуттєвого сприйняття, мислення й тілесних процесів. Автор дає раціоналістичне пояснення ілюзій, снів та пристрастей, засуджуючи руйнівну силу надмірної любовної пристрасті.
П’ята книга присвячена космогонії та історії людства. Лукрецій описує виникнення світу, небесних тіл, розвиток живих істот, поступове формування людського суспільства, мови, культури та релігії.
Шоста книга пояснює природні явища, зокрема грім, блискавку, землетруси та епідемії. Завершується поема похмурим описом чуми в Афінах, який контрастує з урочистим закликом до богині Венери на початку твору.
Філософський і культурний вплив
Хоча античні свідчення про життя Лукреція залишаються непевними, його поема має виняткове значення для історії думки. Вона зберегла для Європи вчення Епікура, подане в поетичній формі, яка поєднує наукову аргументацію з художнім образом.
У середньовіччі твір був майже забутий, але в епоху Відродження він став одним із джерел формування нової наукової картини світу. Ідеї Лукреція вплинули на розвиток матеріалізму, а його поетична сила зробила «Про природу речей» одним із шедеврів латинської літератури.
Іван Гудзенко
