Книга Йова є одним із найдавніших прикладів філософської дисципліни, відомої як теодицея, яка досліджує питання про те, чому добрий і всемогутній Бог допускає існування зла. У давніх політеїстичних релігіях зло часто приписували діям окремих богів і богинь. Однак стародавній юдаїзм стверджував, що Бог Ізраїлю відповідальний за всі творіння, включно з іншими богами. У пророка Ісаї сказано: «Я творю світло і творю темряву, Я приношу добробут і творю лихо; Я, Господь, творю все це» (Ісая 45:7). Книга Йова, використовуючи літературні засоби дискурсу, діалогу та поезії, ставить під сумнів цю подвійну природу Бога Ізраїлю.
Історики датують створення цієї книги приблизно 7-4 століттями до нашої ери. Ця книга пропонує глибокий аналіз проблеми зла і страждань, що робить її важливим текстом для розуміння теодицеї та філософських роздумів про природу Бога та найранішим текстом, що містить відомості про Диявола (diabolos грецькою) і походження Сатани. У цьому тексті Га-Сатана ще не є злою істотою, а виступає як Божий прокурор. Га-Сатана на івриті означає «обвинувач» або «супротивник», і його роль полягає у тому, щоб ставити перед людьми випробування, змушуючи їх вибирати між добром і злом.
Використання пророцтв з Єврейського Писання, таких як Йова 19:25-26, для підтвердження месіанської ролі Ісуса, є важливим аспектом християнської традиції та є предметом дослідження теологів і мистецтвознавців. Це свідчить про спроби першохристиянських спільнот знайти в Біблії підтвердження своїй вірі і релігійній ідентичності.
Іван Гудзенко
