Кіренаїки – одна із грецьких філософських шкіл як протиставлення кінікійській астетичній. Відмінність школи кіренаїків полягала в першу чергу в гедонізмі (задоволенні власних потреб, насолода). В кіренеїків гедонізм став етичним вченням, що вивчає найвищу цінність людини – насолоду. Не дарма ж у цьому послідовники вбачали смисл життя.

Становлення самої школи безпосередньо пов’язано з іменем Арістіппа Кіренейського. Народився 435 року до нашої ери. Філософські навики здобув у софістів Протагора та Сократа. В місті Кірена засновує філософську школу. Твори філософа на жаль не дійшли до нас.

Кіренаїки. Кіренська школа

Кірененська школа представлена такими особистостями: дочкою Аретою, сином АретиАрістіппом Молодшим, Феодором Кіренейським «Атеїстом», Антипатром. Антипатр мав учня Епітіміда, а той – Паребата. До учнів Паребата належали Гегесій з Аннікерідом (філософська діяльність кін. IV-поч.ІІІ століття до н.е.), приєднався також Біон Борисфенідський (датується першої половиною ІІІ столітті до н.е.). З ІІІ століття до нашої ери – викладання Гегесія в Олександрії.

Була помітна залежність етичного гедонізму від сенсуалістичної теорії пізнання. За вченням Арістіппа, єдиним джерелом нашого знання виступають відчуття, людина не може пізнати нічого, окрім них. Оскільки відчуття особисті, суб’єктивні, не має впевненості у сприйняті сутності та законів світу. Але кіренаїками не заперечується об’єктивний світ буття, природа, яка створює відчуття.

Ми помиляємося на рахунок предметів, а не відчуттів, які відповідно викликають відчуття, тоді як мета життя має полягати у найбільш ціннішому нам за відчуття. Критерієм такої цінності відчуття є задоволення, яке дістається їм.

Якщо кінік Антисфен говорив, що йому краще повіситися ніж випробувати на собі таке задоволення, то для Арістіппа чуттєва насолода є тим вищим благом. Але Арістіпп одного разу сказав, що у задоволеннях має бути розумна міра, тому нам не потрібно бути рабами цього. Проте тяжінні до насолод і прагнення їхнього зближення від тих, чиї насолоди залежали чітко видно в кіренаїків.

Гедоністичні проповіді найчастіше були викликані через аморалізм, так як насолода була критерієм добра та зла. Філософія гедоністів здатна була перетворитися з проповідування радісного житті в смерть. Гегесієм Олександрійським стверджувалася думка, що інколи такі насолоди дають можливість нам задуматися над наслідками. Гегесія назвали в історії  античної філософії «проповідником смерті». Іноді його лекції доводили слухачів до того, що вчиняли  самогубства. Підтримував Гегесія у цьому Феодор Кіренейський. На його думку самогубство – розумний та мудрий вчинок.

Багато із кіренаїків ставали безбожниками. До числа таких належав Феодор із Кірени (прозвали Атеїстом). Ним заперечувалося судження про богів. Близьким до кіренейської школи вважався мислитель Евгемер, котрим написана праця «Священна історія». У своєму творі глибоко розкриває природню сутність релігії. Згідно поглядів Евгемера, боги є чимось особливим як обожествленні видатні люди, які жили в далекому минулому.

Більш такої м’якості та  обробки філософії гедонізму надав Аннікерід, через якого відбувся її поступовий перехід в епікуреїзм, тоді ж як друга гілка гедоністичної проповіді зречення світу – в стоїцизм.

Пегас