Хараппською називалася цивілізація періоду енеоліто-бронзового віку, що розташовувалася на північно-західній частині Індостану, вважається найдавнішою у світі.

Її відкриття відбулося в 1920 році. Вивченням займалися науковці: Сахні, Банерджі, Ватс, Маршал, Маккей, Вілер, а вже потім – з рахеологічної служби Індії, департаменту археології Пакистану, французька, італійська, американська експедиція. Крім тисяч поселень, відомі такі міста як Хараппа, Мохенджо-Даро, Чанху-Даро, Калібанган, інші. Зародження цивілізації пов’язують з  3300 роком до нашої ери.

Виділять наступні три періоди індійської цивілізації Хараппи: ранній, зрілий, пізній. Кожен з періодів окреслений хронологічними межами. Так наприклад ранній період позначений 3300 – 2600, зрілий 2600-1900, пізній 1900-1300 роками до нашої ери.

Хараппська цивілізація

Спільноти раннього періоду могли розвиватися до великих урбаністичних центрів. Основними хараппськими містами вважалися Хараппа, Мохенджо-Даро, Дхолавіру, Лотхал, тощо. В самій долині річки Інд та притоки було знайдено понад тисячу п’ятдесят два міста. Хараппа існувала га сучасній території Пакистану як сильно укріплене місто. Чисельність населення не перевищувала двадцять три тисячі п’ятсот осіб. При будівництві житла використовувалася червоний піщаник (на дах) та глина (для стін).

Загальна площа займала триста сімдесят акрів (рівня 150-ти гектарам), адміністративні та релігійні центри тотожні будівлям, що в Мохенджо-Даро. Планування міст було практично однакове: обидва міста мали власні цитаделі, які охороняла армія, розташовувалися на річці Інд. Це давало можливість возведення високих будівель, з яких можна оглядати Інд та околиці. Чітко видно рівень самої організації, продуману каналізаційну, збірну і утилізаційну систему, існування публічних бань, зернових амбарів. Такий рівень  був властивим для муніципальної влади, які вбачали пріоритети в гігієні та релігійних обрядах.

Представники даної цивілізації прекрасно розбиралися в архітектурі, проводили будівництва портів, амбарів, складів, цегляних платформ та оборонних стін. Стіни виконували як захисну так і оборонну функцію. Якщо Месопотамія та Стародавній Єгипет возводили великі монументальні будови, то Індійська цивілізація цього не робила. Досі не зберіглося ніяких свідчень щодо царів, солдатів, жерців.

Стверджується про водопостачальну і каналізаційну систему жителів, де використану свіжу воду виливали в канави головної вулиці. Це свідчить про тілесну чистоту і гігієну. Ще одним підтвердженням існування цивілізації як такої слугують нарізні печаті (використовувалися для маркування товару), металургія (оброблялися мідь, бронза, свинець, олово), ювелірна справа; морська торгівля з іншими цивілізаціями. В хараппській цивілізації спостерігалося використання колісного транспорту, найчастіше під виглядом запряжених у віз биків; здатність до будівництва човнів та кораблів; обробкою мушель. Тому рання Хараппа є підтвердженням торгівельних караванів, які вироби кераміки, печаті, статуетки, та орнаменти відправляли в Центральну Азію та нагірний Іран.

Дуже мало нам відомо про релігію та мову вказаної вище цивілізації. Релігія хараппів залишається надалі предметом дискусій. За основною версією, жителі Хараппи вірили у верховну богиню-матір, яка уособлювала родючість.

Індійська цивілізація відрізнялася від єгипетської і месопотамської відсутністю храмів та палаців, адже завдяки їм можна було дізнатися про звершення релігійного обряду та ідентифікацію окремого божества. Чи можуть віднайдені символи відповідати писемності, а якщо так, то чи можуть бути пов’язані індоєвропейські та південно індійські мови. Ці питання усе більше цікавили науковців і приводили до серйозних дискусій.

Справа у тому, що індійська писемність до кінця нерозшифрована, адже подібних символів зустріти не можна. Оскільки на відміну від Месопотамії та Стародавнього Єгипту хараппська писемність розвивається окремо. Зразків писемності індійської писемності було мало, ніж месопотамської та єгипетської. Не відомо чи існувала в цивілізації  ієрархія, так як жодного підтвердження чи письмового свідоцтва про правителів знайти не вдалося.

Занепад індійської цивілізації датують приблизно 1800 роком до нашої ери. Між науковцями далі триває дискусія, що стало головною причиною занепаду. В одній із версій, причина занепаду Хараппи – вторгнення на територію арійських племен (індоєвропейські кочівники), а друга версія – кліматичні зміни.

Науковці не могли заспокоїтись у пошуках істинної причини загибелі цивілізації. Висувалися дві версії: висихання річки Сарасваті приблизно 1900 року до нашої ери, велика повінь. Але наткнулися ще на одну річ:  1700 року до нашої ери практично всі  міста цивілізації залишились закинуті. У 1300 році  до нашої ери Хараппська цивілізація прийшла до занепаду.

Пегас