Засновником караїзму традиційно вважається Анан бен Давид, який у VIII столітті сформулював альтернативний підхід до тлумачення Тори. Він заперечував авторитет рабинської традиції, наголошуючи на прямому осмисленні Писання кожним віруючим. Саме цей принцип — «Кара» (читання, дослідження) — дав назву всьому руху.
На ранніх етапах караїзм поширився серед єврейських громад Єгипту, Сирії та Візантії, а пізніше проник до Європи через Іспанію та Крим. Незважаючи на чисельну меншість, караїми створили власні центри в Єрусалимі, Каїрі та Константинополі, де активно займались переписуванням священних текстів і розробкою нових методів інтерпретації.
Основні принципи караїзму
- Соло-скриптуралізм— визнання виключного авторитету Письмової Тори.
- Відмова від Талмуду— усні традиції рабинського юдаїзму вважаються людськими інноваціями.
- Індивідуальне тлумачення— кожен віруючий має право на власне розуміння Біблії, хоча з часом виникли й авторитетні коментаторські школи.
- Аскетичні практики— суворі заборони на використання вогню в шабат, обмеження в їжі та шлюбах поза громадою.
Караїзм і рабинський юдаїзм: історична конфронтація
Однією з найгостріших суперечок між караїмами та рабиністами стала боротьба з Саадією Гаоном, який у X столітті виступив із критикою караїмської екзегези. Його праці закріпили розкол між двома течіями, але також стимулювали розвиток єврейської філософії та герменевтики.
Сьогодні найбільша караїмська громада проживає в Ізраїлі (понад 30 000 осіб), зосереджена в містах Ашдод та Рамла. Невеликі громади збереглися в Криму, Литві, Польщі та США. Відмінною рисою сучасного караїзму є спрощена літургія з акцентом на читання Тори та мінімум поетичних вставок.
Іван Гудзенко
