Серед  суспільствознавчих  наук  виділяють  історію.  Для  того, щоб  з’ясувати, що  ми називаємо  історією, спробуємо  дати  визначення цьому  поняттю.

Даний  термін  походить від  грецького  слова  ιστορία, в перекладі  означає –  розслідування, встановлення, розповідь про  минуле. Російським істориком   Ключевським саме ж  поняття «історії»  подається     у двох  смислах.  З однієї  сторони  розуміється  як рух  у часі,  еволюційний процес  суспільства  від  одного етапу  до іншого,  а з іншої  –  наука, яка займається  вивченням  процесу.

Отож  історією  слід  вважати  науку,  яка  стосується  минулого та теперішнього  людського суспільства,  закономірностей еволюції  соціального життя  в конкретній формі,   просторово-часового виміру. Зміст  історії  складає  історичний  процес,  який  у свою чергу  має здатність розкриватись  у  феноменах  людського життя,  відомостях, які  містять історичні пам’ятки та джерела.   Історія  є багатогалузевою наукою, оскільки  складена  з  самостійних галузей  історичного знання, особливо  таких  як: громадянська історія, військова, економічна, політична, соціальна,  держави, права, релігії, тощо.

Витоки  історії  перш за  все  пов’язують  з  становленням  людського  роду.  Людина  має  фундаментальну  властивість  –  історичну  пам’ять,  володіє  здатністю  відтворювати, осмислювати та оцінювати  минуле.  Формування  свідомості  призвело  до виникнення  Homo Sapiens (людини розумної).   З’являється  необхідність    запам’ятовування  головних  подій  та  передачі  уроків  життя наступним поколінням ,  що  власне  сприяло  тому,  щоб зберегти  та поповнити соціальний  генотип.  Фіксовані  форми  історичної пам’яті  як  бачимо  були різні.

Так, наприклад,  в історії людства  дописемного  періоду  вони  мали вигляд  усних  переказів,  легенд , і міфів,  а  в писемний –  відомості  про той  чи інший історичний  факт  чітко зафіксовувались  на  глиняних  табличках,  храмових та пірамідних  стінах,  папірусних або ж берестових  рукописах. Матеріал, який  описувався  доповнювався міфами та  прикрашався на  догоду   правителю або ж жрецю.

Засновником  історичної  науки, а також  інших в Стародавній  Греції  вважають  Геродота,  якого ще називають  «батьком історії»  (V століття до нашої ери).  Античними істориками  здійснювалася  спроба  опису,  пояснення  події,  виявлення внутрішньої  логіки,  закономірності  історичного процесу,  можливість  зробити  повчальною  та  корисною  для  сучасників  саму  історію.   Як історія  так  і кожна  наука  повинна  мати свій  об’єкт  та предмет  вивчення,  наукові категорії.

Об’єкт  історії – сукупність усіх  фактів,  які  характеризують  суспільне життя як в минулому  так  і в теперішньому часі.  Предметом  історії можуть  виступати  те, що суб’єктом  вважається за головне, провідне (науково-технічні відкриття, загальносвітовий прогрес людства та інше ).    Пріоритет  цінностей  залежить від  світогляду історика.  Світоглядом  називається  система  поглядів  людини на світ  та місце  у ньому.

У дослідженнях істориками  використовуються  наступні   наукові категорії : історичний рух (час, простір), факт, теорія.  Історичний час  постійно рухається  вперед.  Поза поняттям історичного часу  історія  не може  існувати.   Історичним простором  слід вважати  сукупність  процесів різних характерів (природно-географічні, економічні, суспільно-культурні,  тощо), які  тривають  на  визначеній  території.  Крім того є ще  історичні факти.

Історичний  факт  необхідно розуміти  як події (речі),  які  відбувалися  у  минулому  часі,  їх можна  провірити  через  залишені суспільством багаточисельні  сліди.  Такими слідами  найчастіше  бувають  якісь  усні та матеріальні  свідчення,  пам’ятки  діяльності людини (предмети  побуту, знаряддя праці і тому подібне),  писемні (спогади, законодавчі акти, літописи).  Для  істориків  вони є джерелами.  Історик  здатен  вибудовувати  факти в  логічному  ланцюжку  причинно – наслідкового зв’язку, при цьому  надає  тлумачення  самому факту.

До того ж як і будь-які науки  історія   має основні  принципи:  історизму, об’єктивності,  соціального підходу,  альтернативності.

Перший  характерний  тим,  що  історичні  факти,  феномени  та природні  і суспільні  події  розглядаються  щодо  конкретно – історичної обстановки,  взаємозв’язку та обумовленості.  Другий –  спирається  на  факти в істинному змісті, які не є спотвореними та не підганяються  під схему. Третій  –  стверджує,  що  в еволюції  суспільних процесів  проявляються  інтереси  суспільного  характеру, зокрема  це  чітко  видно  у міжкласовому та позакласовому  протиріччі,  відносинами між  соціальною психологією і традиціями.  Принцип  співвідносить  інтереси соціальної  групи із загальнолюдськими,  враховуючи  момент практичної  діяльності  суб’єктів правлінь, партій, тощо.

Четвертий – дає  можливість  визначити  ступінь  імовірності  реалізації  події,  феномену, процесу  завдяки  аналізу  об’єктивної  реальності.

В історичному  пізнанні  застосовуються   такі методи дослідження: загальнонаукові, спеціальні.  Поміж загальнонаукових  методів  розрізняють:

  • історичний
  • логічний
  • метод класифікації

З  допомогою  історичного  методу  відтворюється  процес  розвитку  із загальними  індивідуальними  рисами.  Логічний  метод  пов’язується з історичним, адже ним обумовлюється  усім  процесом  в теоретичній  формі закономірностей.  Метод  класифікації  виокремлює   в  явищах  загальне та особливе,  водночас  полегшується збір  матеріалу,  систематизується  знання,  виявляються нові  закони.

Історичні  методи  ділять на дві групи. У першу  входять  ті,  які  базуються на дослідженнях  процесів   у часі  (хронологічний  метод,  хронологічно – проблемний, періодизації),  а  в другу – виявляють закономірний  історичний процес (порівняльно-історичний, ретроспективний, структурно – системний метод).  Хронологічний  метод  полягає  в тому, що самі  явища  викладені  за  хронологічним  порядком.  Суть хронологічно- проблемного методу   полягає  у  вивченні  та дослідженні історії  за періодами, епохами,  їхніми проблемами всередині.  Періодизація  як один із історичних методів  дозволяє  виявити  зміни  в еволюції  з встановленням  періодів  якісних особливостей.

Порівняльно – історичний  метод   поставив  собі  за мету  встановлення  загальних  тенденцій,  визначення змін, які відбулися,  виявлення  шляху  розвитку суспільства. Ретроспективний  –  завдяки  йому  відновлюється  процес по  його типовим властивостям, що  виявлені,  а також  демонструється    закономірність  його  розвитку.  Структурно – системний – з його допомогою  встановлюється єдність подій та феноменів у  суспільно- історичному  розвитку,  чим  здійснюється  виділення  різних  систем (економічні, культурологічні, політичні)  соціального устрою  за визначеними хронологічними рамками.

Богдан Стрикалюк