Основоположник

Джайнізм був заснований у VІ столітті до нашої ери на території штату Біхар (Індія) кшатрієм Вардхаманою. Вардхамана до тридцятирічного віку вів мирський спосіб життя, був одружений, від шлюбу мав дочку, зрештою роздавши убогим свою власність, пішов назавжди з світського життя, довго подорожуючи.

Протягом дванадцяти років, досягнувши в аскетизмі вищого знання стає Джиною, тобто шанованим релігійним вчителем. У довгих подорожах проповідує нову віру, привертаючи увагу  більшості учнів, досягнув нірвани.

Адептами джайнізму зберігається віра у те, що Махавіра є тіртханкаром із двадцяти чотирьох як продовжувач, тлумач своїх попередників, до яких відноситься перший – Рішабха. При царі Рішабхі мало хто навчався грамоти, арифметики, готуванню. А вже пізніше Рішабха їх навчив всьому, закладаючи основу джайнізму як релігії.

Витоки вчення реформатора Вардхамани відносять самих же дослідників у VІІІ століття до нашої ери, власне до часу життя Паршванатхі (двадцять третій тіртханар). Більш пізній період охоплює джайніська література. Свідчення про джайнів – написів царя Ашоки та писаний канон з’являються у ІІІ столітті до нашої ери. Релігійно – філософська система джайнізму формується тільки з середини І тисячоліття до нашої ери.   Цей період став насиченим появою в Індії течій та шкіл неортодоксального напрямку, котрі не тільки заперечували Веди, а разом із ними ритуально-соціальні норми.

Комплекс ідей, що зміг радикально реформувати релігійно-філософський зміст ведично-брахманської традиції в основному склав релігійну систему джайнізму. Нове вчення сприйняло як обрядову релігійну сторону так традиційні ритуали. Автором джайністських канонічних текстів, куди ще входять сорок п’ять творів є Махавіра. Спроба створити варіант написаного канону  закінчилася нічим, призвела до розколу релігійну спільноти на дві – шветамбарів та дігамбарів. Вседжайніський собор міста Паталіпутра став вирішальним етапом у формуванні канону та був схвалений шветамбарами, які одягнулися в білу одежу. Дігамбари зуміли зберегти джайніські елементи. Вони стверджували, що найдавніший канон автора втрачений, через те дігамбарами складено  власний священний текст, ними заперечуються  епізоди та положення шветамбарського  канону.  Були зачіплені питання про обрядовості, умов релігійного та громадського життя.

Доктрина

Стержень доктрини джайнізму, що прийняв карму та нірвану є самовдосконалення душі. Долаючи саму тілесну оболонку, душа вдосконалюючись здатна з’єднати всезнання, всесильність та вічне блаженство. Перервати ланцюг перероджень та досягнути нірвани здатен лише аскет не мирянин, для того релігійні  постанови передбачають аскетичну практику.

В уявленні джайністів світ населяють сонми богів, що не є божественним творінням. Вічними та незнищеними залишаються Всесвіт з складовими субстанціями. За загальним законом світобудови, середньою частиною вічного світу виступають ритмічні коливання, що призводять до повороту колеса часу. Зміна періодів не катастрофічна, гибельна як це демонструє космологія іддуїзму або ж буддизму. Повторюючи попередні цикли, нечисельний цикл представляє світу як досконалість так і падіння, шістдесят три людини: тіртханкарів чакравартінів, тріади героїв. Індивідуального характеру набули фрагменти, які ґрунтувалися на історичних реаліях, наприклад двох подвижників – Паршванатхі та Вардхамани.

Джайністську ієрархію посідають двадцять чотири тіртханкари. Саме вони слугують ідеалом самозречення, аскетизму. В скульптурних зображеннях тіртханкари представлені як аскети, котрі стоять у позі йоги і займаються медитацією з вільно спущеними руками. Зберігається подібність між образами Джини та Будди. У досить пізній термін формується символічний знак на грудях тіртханкарів. Гуптський період представляє їх як нижчі божества, якші, напівбогів, гандхварів. За джайністською традицією, богом Індрою тіртханкарам назначається якша та якшиня.

Поява більшості богів у пантеоні джайнізму повністю узгоджена з ключовою цінністю та уявою. В кармічних переродженнях боги я не дивно вступають людям: нездатність звільнитися від карми, на шляху до самої мокші, вірніше кажучи нірвани на них чекає подальше перетворення. У джайнізмі відсутнє протиставлення матерії та духу. Душа наявна в рослині, в речах. Душі – дживи є вічні, виступають у мирському коловороті, у різному поєднанні та формі.

Люди та боги мають шосте внутрішнє  почуття – запорука розуму. Дживи мають свідомість. Різниця між дживами полягає в тому, що перші несуть матеріальність та ілюзорність буття, небагато перебуває в сіддхі (досконалості) чи мукті (звільненні).  Головним в джайністській етиці залишається принцип ахімси – не завдання шкоди живим істотам. Джайніст повинен утримувати себе та інших від умертвіння. Через те джайністам – мирянам  заборонені рибальство, полювання, землеробство, скотарство. Джайніст завжди пє проціджену воду, зустрічаються з пов’язкою на роті, підмітають дорогу, боячись не проковтнути, не розчавити комаху. Джайністи не споживають м’яса, не бажають нашкодити рослинам, не споживають коренів, плодів, котрі містять багато насіння.

Перед джайнізмом поставлене завдання: розроблення норм та приписів, котрі здатні допомогти людині досягти релігійного ідеалу, в пошуках шляху звільнення. Шлях цей визначений Джиною як слідування трьом дорогоцінностям: першому – досконалому спогляданню (бачити світ як того навчає вчення Махавіри, переконаність в абсолютній істинності); другому – досконале знання (пізнати вчення про сутність душі та світу, йти до такої мети необхідно все своє життя, набувши обмежене – через гуру (пізнання себе і своєї сутності Я)), правильне розуміння своєї мети; у третьому – досконала поведінка (подолання бажання та дотримання релігійного правила). Джайністська етика жорстоко диктує повсякденну норму поведінки.

Членами спільноти приймаються п’ять обітниць: ахімса, не вчиняти крадіжки, не чинити перелюб, не придбання, щирість та благочестя. Усі джайністи, враховуючи монахів та мирян є членами загальної спільноти. Звільнення від карми є можливим для ченців-аскетів, мирянам теж слід було дотримуватися чернечого життя. Будь-який джайніст бажав би стати ченцем, але потрапити у саме середовище джайнів – означає повністю розірвати звичайне життя. Споживаючи від наданої милостині, монахами здійснювалося чергування паломництв з проживанням на короткий час в монастирі.

Пройшовши після трирічного шляху послушника обряд ініціації та приймаючи нові суворі обітниці, монах назавжди ставав аскетом. Характерним є те, що ще не зуміли створити побутовий обряд, миряни-джайністи зверталися за лікарською допомогою до брахманів. Кастового поділу у джайністів не існувало. Зростало значення кастової інституції, тим самим забезпечуючи джайнізму порівняльну стійкість в індійському суспільстві.

На сьогодні в Індії нараховується від двох до трьох мільйонів послідовників джайнізму.

Пегас

Поделитесь эмоциями

Супер статья
1
Я доволен
0
Любовь
0
Так себе
0
Глупо
0

Интересно почитать:

Написать комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован.