Ісламська Республіка Іран

Перська імперія  династії Ахеменидів – могутня  держава-завойовник. У її  володінні знаходились землі  Середнього, а також  Близького Сходу, починаючи з середини VІ століття до нашої ери. У V-ІV столітті до нашої ери династія Ахеменидів завойовує Грецію. У 331 році до нашої ери Олександр Македонський  отримує перемогу у битві над царем династії Ахеменидів. Усі персидські землі увійшли до складу  Грецької імперії. Проте  відразу ж після  смерті  Македонського, частина земель  перейшла у володіння  до Селевкидів, потрапивши під вплив елліністичної культури.

Після падіння царства Селевкидів  утворюється  інша держава з міцними устоями. Її створюють  парфяни,які своєю  культурою були близькими  до персів. Таким чином виникає Парфянське царство –  суперник Римської імперії.  У ІІІ-VІІ століттях  нашої ери владу  займає  династія Сасанідів, вона  створює персидську державу, незалежну від Риму і Візантії, з якими  вела постійну боротьбу. Царі з династії Сасанідів не бажали опинитися  під  владою Риму або Візантії, тому вирішили  прийняти  титул шахиншаха.  Шахиншах  мав  більше повноважень, вважався  царем  над царями. У середині VІІ століття, Персія зі своїми землями  увійшла до складу Арабського халіфату.

Персидське  населення  прийняло  іслам. Йшли постійні завойовницькі війни, один завойовник змінював іншого. Вже на початку XVІ століття в Персії  утворюються інші шахські династії – Сефевидів (у 1736 р.) і Каджар – кінець ХVІІІ століття (у 1925 р.). Трішки пізніше, Іран  стає  серйозним  об’єктом суперництва між  такими державими як Великбританія і Росія. З  третини ХІХ століття  Великобританія намагалася підпорядкувати Персію під себе. Шахський престол  почала  займати  особа, підіслана  великобританським урядом. Його став очолювати військовий  міністр Рез Пехлеві.

Пехлеві здебільшого тримав курс на Німеччину, але у довоєнний  час  чомусь повернувся до Сполучених штатів Америки. Його  конкурентом  став Мосадик, який  прагнув  до незалежності  і  націоналізації  у нафтовій галузі, проте  цю реалізацію  було зупинено у 1953 році Центральним розсліду вальним управлінням.

Це викликало  невдоволення  серед релігійних кіл, тому що така політика нікого не влаштовувала,  іранці  бажали  встановити  в державі таку політику, яка б відповідала загальноприйнятим цінностям ісламу.

У 70-х роках шах Пахлеві змушений  був залишити  назавжди  Іран. Після  нього, місце  зайняв шиїтський лідер аятола Хомейні, який повертався із заслання. Він проголошує  Іран  ісламською республікою. Наприкінці 70-х років дещо загострилися відношення між сусідніми державами – Іраном і Іраком.  У 1980-1988 рр. такі відносини набрали  форми масштабної війни.  Військовий конфлікт  між Іраном та Іраком припинився лише у 1988 році, коли  держави  уклали  мирну угоду.

Після  смерті Хомейні, наприкінці 80-х років  було обрано нового аятолу – Хаменеї. Іранське  керівництво починає вводити  досить жорсткі прагматичні реформи.

На сьогодні, Іран  є потужною ісламською державою. Населення цієї держави складає близько 75 078 000 людей.  Головною столицею Ірану  є Тегеран. Найбільші міста Ірану такі: Абадан, Ісфахан,  Керман, Мешхед, Тебріз, Урмія, Шираз. Державна влада безпосередньо втілюється через незалежні один від одного влади: законодавчу, виконавчу і судову. Ці три знаходяться під юрисдикцією  аятоли – релігійного лідера Ірану. Аятолу  по життєво вибирають священнослужителі, які собою утворюють Раду старійшин. Виконавчу владу очолює президент Ірану, який водночас є головою кабінету міністрів.

Президента обирають через  всезагальне пряме голосування. Найвищим законодавчим органом вважається меджліс. Меджліс – це зібрання ісламської ради, яким представлений однопалатним парламентом. В  державі проживає близько шістдесят етнічних груп, інакше кажучи племен. Місцеву велику частину населення складають перси, які проживають у центральній та південній частині Ірану. Ближче до півночі розташовуються гілянци, мазендеранці, талиші, а на західній частині – бахтіари, курди і лури; зі східної – белуджі, пуштуни, таджики.

Другі за величиною займають етнічні групи, які здебільшого розташовані на північно-східній частині  держави, здебільшого серед них вирізняються азербайджанці (тюрки), араби ж розміщуються на островах Персидської затоки, а також в Хузестані (іранській провінції). Форма  правління Ірану – ісламська республіка. Боротьба за автономію держави ведеться курдами. Офіційною мовою прийнято вважати персидську –фарсі. Найбільш поширенішою державною релігією є ісламський шиїзм. Близько 89% складають мусульмани – шиїти і лише 10% — суніти, 1% припадає на зороастрійців і християн.

Дуже часто трапляються міжрелігійні конфлікти, в результаті яких  зустрічаються фатальні випадки. Релігійний фанатизм або ж фундаменталізм стає досить небезпечною  річчю в руках людини, а тому слід бути обережним, щоби не зачепити внутрішні релігійні почуття. В країнах Близького Сходу існує  така річ як ісламський фундаменталізм.

Цей  досить суперечливий термін було введено  західноєвропейськими однодумцями для того, щоб позначити  усякий рух, що спрямований на строге дотримання Корану і законів шаріату (мусульманське право). Під цим поняттям, мусульманський світ розуміє  різного роду збільшення чисельності терористичних груп, асоціацій або рухів, які свою діяльність направляють проти  вже існуючих  реформістських рухів в ісламі. Лідери цих груп відкрито критикують  світських лідерів та правителів арабських країн, які не можуть захистити товариство правовірних мусульман (умми), а також критикують за невиконання  релігійних обов’язків перед  мусульманським суспільством, за підкупність.

Що цікаво  в ісламському фундаменталізмі Ірану це те, що представники цієї течії  вміють маніпулювати  релігією для досягнення своєї політичної мети. Старе  право фанатиків звучить таким чином: мета виправдовує засоби. Більш помірковані мусульманські лідери з усіх арабських країн  єдині  в тому, що  після розпаду СРСР  хомейнізм  став загрозою для країн не лише Близького Сходу, а й Північної Африки і всього  мусульманського світу.

Виклик  фундаменталістів був  направлений  проти узурпаторської  влади і пов’язаний із внутрішніми соціальними проблемами в арабських країнах. По – перше великий резонанс викликала політична нестабільність, економічні прорахунки, соціальна нерівність (бідні, багаті),  бідність, жебрацтво, безробіття,  цілковита відсутність перспектив для молодого покоління.  По – друге – це не бажання  і пасивність влади підтримувати свій народ.

Однією із найпоширеніших  гілок  ісламу шиїтського толку   є шиїти-двунадесятники. Вони розміщуються  в Ірані, Азербайджані, Бахрейні, Лівані,   в тому числі і в Іраці.  Шиїти -двунадесятники  виникають у ХІV столітті. Їхнім  засновником став шейх із династії Сефевидів – Ісмаїл, який проголосив себе персидським шахом, а іслам шиїтського толку –державною релігією у новоутвореній державі. Після  ісламської  революції в Ірані, згідно нової конституції  було проголошено іслам джафаритського  толку офіційною релігією в державі Іран.

Засновником  школи джафаритського  толку  стає імам Джафар ібн Мухамед ас-Садік. При його допомозі  було створено джафаритський мазхаб (школу, у якій вивчалося ісламське право шиїтами-двунадесятниками). Самі ж шиїти поважають Джафара як шостого по рахунку імама, безгрішного носія вілаяту (керівництва щодо наближення до Аллаха).

Із найшановніших свят, найбільше  відзначають народження пророка Мухамеда, його вознесіння на небо та початок місії  пророка; свято Ураза-байрам (вшановується у місяці  шавалі); свято Курбан-байрам (жертвоприношення); обов’язкове дотримання посту в місяць Рамадан, інші ж є загальними святами: дні народження імамів Алі, Хусейна, Рези, Магді.

Свято Гадір Хум – пов’язане  з останньою паломницькою поїздкою пророка Мухамеда.не менш важливу увагу шиїти приділяють дням жалоби, що пов’язані  зі смертю Мухамеда – великого пророка Аллаха, із загибеллю шиїтських імамів; із загибелю онука пророка Мухамеда – Хусейна; днем поранення імама Алі і його раптовою смертю; з датою смерті імама Джафара.

Крім того, слід не забувати про священні місця  шиїтів. Першими і важливими місцями  для усіх мусульман  слугують Мекка і Медина. Шиїти вшановують  мечеть імама Хусейна в місті Кербілі та мечеть імама Алі —  в Ен-Наджафі. До інших шанованих місць відносяться кладовища Ваді, Джанат в Медині, особливе важливе місце шанування займає мечеть імама Рези у місті Мешхед (розташована на території Ірану).

Якщо ж взяти до уваги історію, то можна  побачити як досить часто  священні місця зазнавали наруги і руйнації після набігів вакхабітів (строгих шанувальників пророків в ісламі), і інших непроханих гостей. Під час  одного із таких набігів, син Садама Хусейна з Іраку  намагався  осквернити могилу  онука пророка Мухамеда, насміхаючись над  тілом спочилого, кажучи: «Тебе звати Хусейн, і мене також. То ж подивимось, хто із нас є сильніший». Стоячи на танкові біля самої гробниці  Хусейна, Хусейн Камель наказав відкрити вогонь. У цьому ж таки році стала прикра новина для Садама Хусейна, що його син отримав  пухлину у головному мозку.

Усвідомивши  свій неправильний вчинок, Хусейн Камель їде до могили онука пророка Мухамеда просити  прощення у нього.  Тому як і в ісламі так само і в християнстві осквернення  священних місць  можна  вважати  кощунством (висміювання, знущання, вихваляння), наслідки для людини  стають фатальними.

Досить цікавим явищем в Ірані  є стародавня перська релігія – зороастризм.  Зороастризм  виникає на території  Іранського нагір’я у першому тисячолітті до нашої ери, особливо у східних областях. Перська  релігія поширюється  аж до країн  Близького і Середнього Сходу. З початку правління династії  Сасанідів, релігія стає пануючою в іранських державах і набуває державного статусу. Після довготривалих арабських  завоювань та раптового падіння Сасанідів, зороастрійське населення  не відразу прийняло іслам, а трішки пізніше.

Тільки не значна частина  зороастрійців  зуміла зберегти  свою стару віру, не зважаючи на утиски зі сторони мусульманського духовенства і влади. Сьогодні на території Ірану нараховують близько 50 000 прихильників зороастризму. У 1978-1979 рр. більшість із них проживали  у таких містах як Тегеран, Ахваз, Ісфахан, Єзд, Керман, Хоремшехр, Шираз, і в їхніх околицях.

Варто зазначити, що після арабських завоювань, зороастріців розкидало  по всьому світу. У VІІІ-Х століттях відбулося переселення зороастрійців з Персії (Іран) до Індії. Проживали у штаті Гуджерат, відтоді  населення зороастрйців  стали називатися парсами. В Індії  нараховують  біля 100 000 парсів, у Пакистані – 5000, у Канаді, США та Англії -3000, в Автралії – 200 осіб, у Шрі-Ланці -500. Невеличкі спільноти зороастрійців зосереджувалися в Гонкозі, Адені, Гуанчжоу, Сінгапурі і Шанхаї.

За статистичними даними  1976 року у всьому світі проживало 129 000 зороастрійських спільнот, а згідно статистики за 2000 рік чисельність зороастрійських спільнот зросла до 276 тис.512  людей. Така статистика насправді вражає. Навіть в Ірані, чисельність зороастрійців з 60-х років ХХ століття складала від тридцяти до сорока тисяч, у 80-х рр. — 90 000, у 1996 р.-134000, а в 2000 р.- 157000. На даний час Іран займає перше місце за кількістю зороастрійців, друге місце посідає Індія – 76382, а вже третє місце займають Сполучені штати Америки.

Зороастризм будучи однією із світових релігій аж ніяк не є релігією сектантів, існують прогнози що до цієї релігії. Припускаються  навіть такої думки, що зороастризм у третьому тисячолітті  знову може завоювати  свої втрачені позиції, ставши однією із самих найсильніших і впливових релігій цього світу. Проте це лише припущення, насправді ж як це може  статись нам поки що невідомо.

На сьогодні,  більша чисельність спільнот  зороастрійців проживає в мегаполісі Кередже. Головою  релігійних спільнот Ірану  є її неофіційний суспільний і релігійний лідер Ардашир Хоршідіан. Релігійна спільнота Тегерану має свій  храм вогню, вищу школу мопедів, релігійно-суспільні установи. Крім того, спільнота має свого представника  в іранському парламенті. Цим представником є Есфандіяр Ехтіярі.

Друга  спільнота зороастрійців населяє місто і передмістя  Єзду, де розташовується головна святиня Ірану – храм Аташ Вахрам. У зороастрійців є особливі місця паломництва- піри, і  їх нараховують біля п’яти. Третя частина релігійної спільноти розташовується у місті Керман (проживає переважно у кварталах), тут знаходяться два великі храми, а також храм-музей дивовижної зороастрійської культури. Храми вогню  зосереджуються серед релігійних спільнот іранських міст Шираза та Ісфахана. Окрім  цих спільнот, інші проживають в місті Захедан.

Зороастрійський храм в місті Керман зберігся до нашого часу і існує завдяки благодійності. Навіть серед зороастрійської молоді спостерігається  віротерпимість по відношенню до представників  таких релігій як іслам, християнство та іудаїзм. А тому зороастрійці, які переселилися до столиці, проживали від початку в одному районі, а потім  розселилися по території Тегерану і його передмість.

Серед  свят, які  вшановуються зороастрійцями, найбільше вирізняються мехреган, 10-й бахман, Новий рік, під час якого були присутні не лише мобеди  (нащадки перших учнів пророка Заратуштри, зороастрійські священнослужителі), а й  керівництво Тегеранського зороастрійського товариства.

Чомусь  сьогодні  тегеранські зороастрійці рідко відвідують храми,  віддаючи перевагу звершення молитви вдома біля домашнього вівтаря. Молодь перестає  бути релігійною, перестає носити  кушті (священний пояс), зловживає курінням, яке суворо забороняється зороастризмом;  надає перевагу роботі в державних установах; навчається у вищих навчальних  закладах, бажає займатися банківською справою, торгівлею, намагаючись у такий  звичний спосіб  пристосуватися до соціально-економічних умов життя. Керівник зороастрійського товариства в місті Керман Сорушьян, стверджує про недостатність часу, який може присвятити  кожен зороастрієць для релігії і бога.

Багато священнослужителів  мали на меті зберегти основні принципи та звичаї релігійної спільноти, а не  лише  зовнішні форми зороастризму. Зороастрійці на сьогодні одягаються в європейську форму, лише мобеди  зберегли відданість традиціям зороастризму. Таке складається враження, що зороастрійці стали відрізнятися новітністю носіння одягу, вони починають змінювати не лише покрій одягу, а  й внутрішній вигляд храму, намагаються зробити його близьким до сучасного європейського світу. І вони вже не сидять як раніше з хрещеними ногами на килимі, а віддають перевагу  сидінні на стільцях.

Храм зороастрійців в Тегерані є найбільшим книгосховищем , у якому знаходяться понад 1000 томів книг, цінних рукописів, що написані на східних і західних мовах, особливо унікальною є мова пехлеві. Пехлеві є найдавнішою мовою предків сучасних зороастрійців.

Прийнятою Конституцією Ісламської республіки Іран  від грудня  1979 року за статтею 13 іранських зороастрійців та іудеїв  слід вважати  релігійними меншинами Ірану. Знову ж таки перед зороастрійцями виникають  проблеми політичного, економічного і соціального характеру, поряд з іншими  релігійними меншинами. Зороастрійці  сьогодні не приймають жодної активної участі у політичному  і суспільному житті цієї крани. Постає  питання: чому ж вони не беруть участі у цьому?

Відповідь буде доволі простою: зороастрійці як і колись знову зазнають утисків зі сторони прибічників  ісламського фундаменталізму. Переслідувань зі сторони ісламської республіки Іран зазнають  послідовники віри Бахаї. Бахаї  — це ще одна цікава релігія, яка  стала поширюватися  з Індії до Ірану. Протягом усієї історії  бахаї переслідувалися в Ірані державною владою.

Перший випадок зіткнення з жорстоко налаштованими релігійною владою відбувся у ХІХ столітті, у результаті погромів загинуло близько 20 000 вірних релігії Бахаї. У минулому столітті бахаї  утискалися Перською династією. Деякі із консервативних лідерів ісламу вважають віру Бахаї загрозою для мусульманського суспільства,через те й вороже до неї налаштовані. Особливе негативне бачення   до прогресивних ідей цієї віри,стосовно прав жінок виявляється серед фундаменталістського духовенства ісламської республіки. Серед шиїтських кіл в Ірані спостерігається не приязнь  по відношенню до Священного Писання бахаїстів.

Це викликає  спершу невдоволення мусульман, які вважають неприпустимим  заміняти Коран іншим писанням, ісламська  теологія з цим не погоджується. З початком ісламської революції, мусульмани Ірану  докладали максимум зусиль аби назавжди  покінчити з вірою Бахаї. У 1980 році розлюченими фундаменталістами було притягнено і засуджено до смертної кари  понад  200  послідовників цієї релігії, декілька тисяч із них було заарештовано, допитано, десятки тисяч з них залишились без свого робочого місця, були позбавлені пенсії, освіти. Святі місця релігійної спільноти і кладовища, матеріальна власність конфісковувались фундаменталістською владою.

Святі місця  бахаїстів осквернялися, підавалися вандалізму, знищувалися, проти членів релігійною спільноти чинили дискримінацію, особливо це спостерігалося зі сторони державної влади в Ірані.  У виступах на міжнародних  форумах у відповідь на запитання ЗМІ представники уряду Ірану дуже часто  говорять неправду, щодо дискримінації над бахаїстами, стверджуючи що жодному іранцеві влада не відмовляла в доступі до освіти на релігійному ґрунті віро сповідування. Проте  існують беззаперечні письмові  факти, які свідчать про не допуск  студентів до  університету, якщо той є представником віри Бахаї.

В  ісламській державі Іран нараховується близько 350 000 бахаїстів. У 1983 році в Ірані діяла заборона щодо організації віри Бахаї, вона діє і сьогодні. У кінці 1998 року іранською владою було заарештовано понад 36 викладачів з  Інституту Вищої Освіти Бахаї. 19 грудня 2001 року Генеральною Асамблеєю ООН було затверджено резолюцію, в якій зазначалося про те, що іранський уряд  повинен  заборонити дискримінацію і дати можливість, право  повної свободи для того, щоб бахаїсти змогли  вільно практикувати свою релігію на їхній території.

Іран реагує  на такі перепони агресивно, в статті 14 ісламської республіки зазначається, що уряд Ісламської республіки  Іран і всі мусульмани повинні з добротою і справедливістю відноситися до релігійних меншин, особи яких не є мусульманами, поважати їхні людські права. Такий принцип діє по відношенню до тих осіб, які не йдуть проти ісламу.

У конституції Ірану, в статті 26 вказується, що релігійні меншини є вільними, але існує одна умова: вони повинні дотримуватися  норм ісламської республіки, не порушуючи принципів незалежності, свободи і національної єдності, які існують в Ірані. Дотримання  строгих норм закону в ісламській державі, а особливо в Ірані є дуже важливим.

Богдан Стрикалюк