Ігнатій Лойола –  святий  католицької церкви, основоположник Товариства Ісуса, чернечого-ордену єзуїтів.

Повне ім’я: Дон Ініго Лопес де Рекальдо Лойола народився  1491 року  в замку  провінції Гіпускоа. За своїм походженням  належав  до іспанських шляхтичів.  Родина Лойол нараховувала  тринадцять дітей, серед  яких  молодшим був Ігнатій.  У молодому віці  удостоївся привілеїв –  перебування при королівському дворі.  Служив  пажем в короля Фердінанда,  а потім  став лицарем,  виявивши неабиякі вміння у військовій справі, прагнув до церкви люб’язно відносився  до дам.

В науці  намагався бути  першим, виділяючись серед інших.  Даму для свого серця  обрав з принцес,  в які тече справжня іспанська шляхетна кров. Ігнатій захоплювався читанням  середньовічного роману. Життя в мирських  втіхах  при дворі  стало набридати,  після чого він  пішов на військову службу.  У 1521 році  війна з французами  біля Памплони  закінчилася  важким пораненням обох  ніг.

Операція виявилася невдалою, він залишився  кульгавим, не боєздатним.  Свою біль вгамовував, читаючи  життя  святих Домініка та Франциска.  Діяльність цих подвижників зацікавила Лойолу  і  той поставив  перед собою мету – за будь-яку ціну стати духовним лицарем  святої церкви.  Властиве Лойолі честолюбство  вимагало  від нього набуття  небесної слави після  усіх цих земних страждань. У 1522 році  Ігнатій  наважується  стати  справжнім воїном Христа, для того щоб боротися  з єретичним вченням.  Він  добре знав про реформаційний  рух в Німеччині,  а тому  як слід підготувався.

Проводив  час у молитві  перед образом Богородиці  у богомільні Монтсерат, поблизу міста Барселона.  Притримувався посту, а  йдучи дорогу завдавав собі тілесного бичування.  Лойола побачив що  мирське життя не для нього, тому  вирішив піти  вслід за Христом. Залишивши свою військову біля образу Діви Марії, роздав  убогим  увесь свій одяг,  вдягнувся у веретище,  щоб іти   в Палестину для навернення людей в християнство. Нашестя чуми змусило Лойолу  затриматись.  В каталонському  містечку Манрезе  знайшов  обитель домініканців і поселився в ній.

Займався  аскетизмом:  споживав тільки хліб  і воду,  сім годин  стояв  на колінах і не змикав очей.  Виснаження  себе  дало свої результати: розвиток  фантастичних  уявлень. Стверджував  про відкриття неба, споглядання ним Святої Трійці, Діви Марії, Христа, святих.  Також здавалось, що нібито  диявол  та демони підказували  робити злі вчинки, а Бог та святі ангели  вказували на шлях спасіння.  Прогресування  цієї хвороби змусило його залишити  усамітнений спосіб життя  і зайнятися більш серйозними справами, які б слугували на користь церкві.

У 1523 році  з Італії  відправляється  до Єрусалима, який  на той час опинився в турецькій експансії. Не  володіючи турецькою мовою, будучи слабким в богослов’і,  а також не сприйнятим  палестинськими францисканцями  був відправлений назад в Європу. Досягнувши тридцяти трьох річного віку,  в Алькапі та Саламанці  став вивчати філософію та богослов’я,  навчаючи  християнських дітей закону Божому. За Лойолою постійно слідкувала  свята інквізиція.  Двічі його арештовувала, майже  не спалила на вогнищі.

У 1528  році, у зв’язку із переслідуванням інквізицією,  повертається  з Іспанії  в Париж.  Вирішив серед студентської молоді Сорбони сформувати товариство, але для цього необхідні були прихильники. Для вступу в престижний  університет  необхідні   були знання  з граматики та філософії, але їх в Лойоли  виявилося  недостатньо. В студентські роки  налагоджує  дружні відносини Лефевром Савійським,  Франциском Пампелунським.  Великою  увагою  привернув до себе  Лайнеса, Сальмерона, Бобалілью, Родрігеса.

15 серпня  1534 року  – в Монмарті, в якому розташовувалася церква святої Марії відбулася  зустріч  з членами гуртка, який очолив Лойола.  На зібраннях  вони прийняли обітницю  дотримуватися  ціломудрості та підності  й вирушити  з місією  на Святу Землю,  в тому  випадку, якщо  не вдасться це зробити – підпорядкувати себе папі римському.  З 1535 по 1537 роки –  місцеве благочестиве  населення  Іспанії  потурбувалося про  Ігнатія,  даючи усе необхідне, що пригодиться  в нелегкій дорозі. Для них він вже   вважався святим.

До нього приєдналися  Жан Кодюр та Паскаль Брує.  У Венеції на Лойолу і тих, що були з ним  дивилися  на святих, тільки влада – з підозрою. Займалися  паліативною допомогою,  лікуючи людей із огидними хворобами. В умовах  війни венеціанців з турками  і пильним спостеріганням  за ним  іспанської інквізиції,  спроба потрапити в Палестину  не вдалася. Лойола  зрозумів,  що  вища сила  готує йому інший шлях. Обітницю  яку  усі дали в Монмарті  виконали,  переконавшись у тому  що служіння  церкві у боротьбі з протестантизмом є їхнім священним обов’язком.

Влітку 1537 року усі  були возведенні у священицький  сан. У Римському університеті двоє членів із групи Лойоли були призначені професорами теології. Проповідь майбутніх членів ордену  справила неабияке  враження на народ, проте  це не сподобалося аристократії і римським кардиналам. Лойола і інші, які були з ним прибули  до Риму з єдиною метою – отримати офіційний дозвіл папи на створення чернечого ордену.  Папа Павло ІІІ довго тягнув з цим питанням, уважніше приглядаючись до Лойоли,  був не згідний із зазначеними  в його уставі  пунктів.   Аскетизм, проповідництво, благодійні справи, подання милостині – усе  підкреслювало  характер  нового ордену на утвердження якого папа аж ніяк не міг погодитися.  Крім того  місіонери потрібні були португальському королю  не тільки в Індії, а й в Португалії.  Лойола мав  офіційну зустріч з папою Павлом, продемонстрував  йому  складені три  чернечі обітниці, до  яких  приєднав ще важливу, четверту –  служити постійно Христу і папі римському.

У 1540 році  папська булла  затверджує орден  єзуїтів і його керівника – Ігнатія Лойолу.  Чисельність його членів зросла до  шістдесяти, а в 1543 році –  не можна було порахувати.  Ордену надавалося право   по всіх місцях   проводити проповідницьку діяльність,  включаючи  загальнообов’язкову сповідь та причастя.   Єзуїти не підпорядковувалися  кардиналам, тільки особисто папі римському разом з Лойолою.  Їхній орден звільнявся  від обітниць  та обов’язків  з дозволу  папи Павла ІІІ.  Ще одна  особливість цього ордену полягає  у  папському  наказі  про  духовних та світських коадюторів – тих осіб, які  безповоротної обітниці в служінні ордену    не давали.

У 1550 році папа Юлій ІІІ надав дозвіл ордену володіти нерухомим майном, а 1555 року – звільнив сановників  від обітниці покірності наказів, які стосувалися місіонерства.  Чітко видно, що Лойола  був справжнім фанатиком  католицької церкви і цілком відданий папі. Лойола  вимагав  повної покори  від нових членів  чернечого ордену. Він мав прекрасні здібності  до таланту адміністратора.

Ігнатій Лойола  помер  1556 року в Римі. Поховання відбулося  у церкві Ісуса Христа.  У 1622 році папа Григорій XV  провів процес беатифікації  і  визнав  Лойолу святим.

Станіслав Вересневий