Димитрій (мирське ім’я) походив із старовинного роду дворян Бранчанінових. З дитинства відчув схильність до молитви та усамітнення. Його батько був дисциплінарною людиною, тому настояв на тому аби син вступив на навчання в Петербурзьке військово-інженерне училище. У 1826 році цей навчальний заклад закінчує з відзнакою. У нього виникала сильна рвучкість до чернецтва, оскільки світська офіцерська кар’єра вже не влаштовувала. Димитрієм було подане прохання про військову відставку, яку задовільнили тільки в момент важкої хвороби.
Набравшись нових сил, молодий Димитрій вступає в Олександро-Свірський монастир в якості послушника. Пізніше переходить в Оптинську пустелю, у якій в червні 1831 року приймає чернечий постриг з іменем Ігнатій (в честь небесного покровителя священомученика Ігнатія Богоносця). Не пройшло й кілька днів, як ченця Ігнатія було рукоположено в сан ієродиякона. На наступні три тижні був возведений в сан ієромонаха (пресвітера). Через півроку був призначений настоятелем Лопотовського монастиря.
У травні 1833 року — возведений у сан ігумена, призначений настоятелем Миколо-Угрішського монастиря. По при втручання імператора Миколая І, змушений був очолити Тройце-Сергіївську пустелю, розташовану у місті Петербурзі, потребуючу капітального ремонту. У січні 1834 року в цьому ж місті в приміщенні кафедрального собору Казанської Божої Матері відбулася урочиста хіротонія ігумена Ігнатія на архімандрита. У 1857 році розпочалася серйозна духовна та адміністративно-господарська робота над відновленням Тройце-Сергіївської пустелі.
У ній було створено хор імені Глинки. У жовтні 1857 року архімандрита Ігнатія було возведено у сан єпископа. Йому було доручено очолювати територію Кавказьку і Чорноморську, а також Ставропольську єпархію, що перебувала у занедбаному стані. Керівництво єпархією продовжувалося цілих чотири роки. За ці роки було зроблено чимало для розвитку церковного життя. За свої заслуги перед Батьківщиною нагороджений орденом святої Анни першого ступеня.
Несподівано хвороба підірвала здоров’я єпископа Ігнатія, тому йому довелося тимчасово залишити обов’язки керуючого єпархією.
У 1861 році відправляється в Миколо-Бабайський монастир Костромської єпархії. У Костромській єпархії проводить усамітнений спосіб життя, розпочинає творчу діяльність. Написав багато праць. Серед них зустрічаються такі, що адресуються сучасному чернецтву, стосуються проблеми смерті. І якщо глибоко вдуматися у твори святителя Ігнатія, то водночас можна зрозуміти висвітлені позитивні і негативні сторони чернецтва в цілому.
Святитель Ігнатій Бранчанінов проводив листування із людьми, які настільки були віруючими і розуміли цю мудру людину, його душевні переживання, викладені на простому папері. Залишив останні настанови для своєї духовної пастви, щоб вони жили за вірою, мораллю, християнською любов’ю. Наприкінці весни 1867 року святитель Ігнатій відійшов у вічність.
Стверджують, що біля могили святителя відбувалися непоодинокі зцілення людей. У травні 1988 році розпочався канонізаційний процес і урочисте перенесення нетлінного тіла святителя Ігнатія до Свято-Введенського храму, розміщеного на території Толгського монастиря у місті Ярославлі. Причислення святителя Ігнатія до лику святих відбулося у червні цього року.
Вшанування пам’яті святителя православною церквою здійснюється за новим календарним стилем 13 травня.
Богдан Стрикалюк