Ібн Рушд (1126–1198), відомий у латинській традиції як Аверроес, був останнім великим представником класичної фалсафи в ісламському світі. Його філософія виникає як відповідь на критику раціоналізму з боку Аль-Газалі й має на меті відновити інтелектуальний статус філософії. На відміну від компромісних позицій, Ібн Рушд послідовно відстоює автономію розуму у сфері пізнання.
Філософія як релігійний обов’язок
Одна з найрадикальніших тез Ібн Рушда полягає в тому, що філософія не лише дозволена в ісламі, а є обов’язковою для тих, хто здатен до раціонального мислення. Вивчення природи світу розглядається як шлях пізнання Божого творіння. Таким чином, філософія набуває релігійної легітимації без підпорядкування теології.
Розум і одкровення
Ібн Рушд стверджує, що істина єдина і не може суперечити сама собі. Якщо раціональний доказ і текст одкровення здаються несумісними, це означає помилку в інтерпретації, а не реальний конфлікт. У таких випадках слід застосовувати алегоричне тлумачення тексту, не знижуючи при цьому його сакрального статусу.
Рівні пізнання і типи людей
Філософ розрізняє різні рівні сприйняття істини. Для більшості людей істина подається у формі образів і настанов, доступних через релігію. Для філософів вона відкривається через раціональне доведення. Це не означає ієрархію людської гідності, а лише відмінність інтелектуальних шляхів.
Полеміка з Аль-Газалі
Ібн Рушд безпосередньо відповідає на аргументи Аль-Газалі, захищаючи причинність і необхідність у природі. Він наголошує, що заперечення причинних зв’язків підриває можливість науки і знання загалом. Для нього світ має впорядковану структуру, яку людський розум здатен пізнавати.
Арістотель як філософський авторитет
Ібн Рушд був найвидатнішим коментатором Арістотель у Середньовіччі. Він прагнув очистити арістотелізм від неоплатонічних нашарувань, повернувши йому строгий раціональний характер.
Вчення про інтелект
Однією з найсуперечливіших ідей Ібн Рушда є концепція єдиного інтелекту, спільного для всіх людей. Індивідуальний розум мислиться як участь у загальному інтелекті, а не як самостійна субстанція.
Наука і філософія
Ібн Рушд не розділяв науку і філософію. Для нього природознавство, логіка і метафізика становили єдиний процес раціонального пізнання світу. Заперечення науки він розглядав як підрив віри у впорядкованість творіння. Раціональність тут постає як форма шанування Бога через пізнання Його законів.
Політика і суспільство
Хоч політична філософія не була центральною для Ібн Рушда, він підтримував ідею, що держава має створювати умови для розвитку знання. Переслідування філософії він вважав ознакою занепаду культури.
Через латинські переклади Ібн Рушд глибоко вплинув на схоластику і філософів Заходу. Його ідеї обговорювалися в університетах Парижа і Болоньї, викликаючи як захоплення, так і спротив.
Ібн Рушд є одним з найпослідовніших захисників автономії розуму в історії філософії. Він показав, що віра не потребує заперечення розуму, а розум — приниження одкровення.
Іван Гудзенко
