Ібн Хальдун – один із перших філософів, соціоло- гів і найяскравіших мусоль- манських мислителів.

Народився Ібн Хальдун 27 травня 1332 році в Тунісі. Походив із родини уроджинців із іспансько-арабського міста Андалусія. З раннього віку відзначався любов’ю до вивчення математики, астрономії, мусульманської теології . З 1351 року Ібн Хальдун стає придворним філософом у туніського султана Абу-Інана.

У 1362 році через постійні інтриги й султанському палаці Ібн Хальдун був змушений покинути Туніс та переїхати до Іспанії. У Іспанії він написав логіко-філософський трактат.

Приблизно у 1372 році Ібн Хальдун стає радником у Гранадського султана, який доручив йому вести переговори про мир із королем Кастилії доном Педро. Під час зустрічі з королем Кастилії Ібн Хальдун зумів урегулювати напруженість у відносинах між Грандським султанатом та Кастилією.

В 1382 році Ібн Хальдун покидає Гранадський султанат та переїджає до Єгипту, де стає професором у Каїрському університеті. Викладає античну філософію, зокрема філософію Аристотеля.

Приблизно у 1386 році Ібн Хальдун отримує посаду головного Кадія (Кадій – шаріатьський суддя) у Каїрі.

У 1400 році Ібн Хальдун стає верховним Кадієм єгипетського султанату.

Окрім філософської та релігійної діяльності Ібн Хальдун увійшов в історію мусульманства, як один із провідних істориків арабської історії. Його книга

«Велика Історія» стала основним джерелом історії арабських країн від початку існування ісламу аж до його часів. У книзі «Велика історія» зібрані  історичні факти формування арабських племен, їхні союзу та політичні баталії. Також розповідається про прийняття арабськими племенами вчення пророка Мухамеда.

17 березня 1406 році Ібн Хальдун помирає у Каїрі.

БСІГ