Ібн Арабі (повне ім’я – Абу Бакр Мухаммад ібн Алі ібн Арабі аль-Андалуський) – великий діяч арабської культури, народився у 1165 році в Мурсії, Іспанія. На той момент місце його народження було культурним та історичним центром всієї Іспанії. Майбутня видатна особистість отримав класичну освіту вченого.

За 75 років життя він багато подорожував і відвідав Каїр, Мекку, Багдад, Єрусалим, Туніс, Кордову. Відомий як автор книг “Святий дух”, “Мекканські одкровення”, “Книга подорожі”.

Ібн Арабі надав широкий вплив на культурний розвиток не тільки ісламських країн, але зміг вплинути і на середньовічну Європу – так, в творах Данте виявлені відгомони філософії Ібн Араба. За свої діяння поет отримав прізвисько “Великий шейх”.

Він є основоположником версії про єдність буття. Таким чином, Ібн Арабі стверджував, що інтуїція, внутрішнє відчуття, куди важливіше інтелекту і знань, оскільки внутрішнє осяяння є свідченням зв’язку з богом, вищим творцем.

Крім власної теорії на його творчість вплинув суфізм – популярне на той час філософське вчення. З цієї причини був містиком – вірив у якусь силу згори. Ібн аль-Арабі поділяв теорію неоплатонізму (за що його і називали “Сином Платона”), як більшість поетів того часу.

Деякі історичні документи свідчать про те, що Ібн Арабі не раз зустрічався з іншими відомими філософами – наприклад, з Ібн Рушдом. Суфії  і письменник були прихильниками ішракізму.

У той же час зароджувалася єдність засвідчення – думка, яка повністю суперечила теорії Ібн аль-Арабі. Так, філософи розділилися в думках – Ібн Таймійї досить різко відгукувався про “єдність існування”, висуваючи свої докази. Пізніше це стало основою для концепції ваххабізму, головною фігурою якого і став цей діяч.

З-під руки письменника вийшли томи поезії і праці з філософії, а також “Тлумачення Корану”. В цілому, він написав близько 100 творів. Витворам Ібн аль-Арабі притаманні химерність думки, складні алегорії і важкі для сприйняття символи. Головна тема – Бог і буття, яке може бути поділено на Істину і Творіння. Досконале творіння – людина – це можливість Бога подивитися на себе з боку, тобто, люди є дзеркалами творця.

Подібна концепція викликала безліч суперечок у середньовічних філософів, однак вплив Ібн Арабі на літературу і суфійську концепцію переоцінити складно.

Іван Гудзенко