Термін «франкфуртська школа» безпосередньо пов’язаний з виникненням у 20 – х рр.. ХХ століття найбільш маніпулятивного радикального лівого напрямку у Німеччині, який сформувався на основі Інституту соціологічних досліджень в місті Франкфурт.Керівником франкфуртського інституту суспільних досліджень став професор Хоркхаймер. Саме він стояв біля витоків Франкфуртської школи. Проте інститут соціологічних досліджень існував ще до нього у 1922 році, засновником якого слід вважати Фрідріха Вайля. У 1934 – 1939 рр. — в умовах жорсткого режиму Адольфа Гітлера, працівники Інституту соціологічних досліджень переносять центр Франкфурстької школи у Женеву, а потім в Париж.
Під час розгортання Другої світової війни 1939 року, соціологи, боячись за своє власне життя, емігрують у Сполучені штати Америки. Протягом десяти років вони займаються соціологічними дослідженнями у місті Нью – Йорку, будучи прикріпленими при Колумбійському університеті. Завдяки продуктивній діяльності німецьких соціологів у США створюються філіали соціологічного інституту досліджень у таких країнах як Швейцарія, Франція та США.
У 1949 р. – Соціологи повернулися у місто Франкфурт – на – Майні. У 1969 р. – Франкфуртську школу було розформовано, що в кінцевому результаті означало її розпад. Франкфуртська школа має своїх вихідців, талановитих, інтелектуальних соціологів таких як Адорно, Маркузе, Фром, Хабермас.
Юрген Хабермас, який вважається одним із останніх німецьких соціологів Франкфуртської школи і філософом другої половини ХХ століття. Він продовжує свою наукову справу, ведучи викладацьку діяльність у Великобританії.
Франкфуртська школа представлена колективними працями, які писалися у 1930 – 1960 – х рр. : «Штудії про авторитет та сім’ю » (керівник Хоркхаймер); серед них виділені праці Хорхаймера, наприклад: «Критична та традиційна теорія», «Потьмарення розуму», спільно з Адорно написав ще одну роботу під назвою «Діалектика просвітництва»; Т. Адорно було написано наступні дослідницькі роботи: «Введення в соціологію музики»; Маркузе були написані: «Розум та революція», «Ерос та цивілізація», «Контрреволюція та бунт». Але особливе місце у цій школі посідають унікальні праці Юргена Хабермаса.
Серед них варто відзначити такі дослідження: «Знання та людські інтереси», «До раціонального суспільства», «Криза легітимності», «Теорія та практика», «Комунікація та еволюція суспільства», «Теорія комунікативної дії». Слід відмітити, що після смерті представників першої хвилі: Хоркхаймера, Адорно, Маркузе, Франкфуртська школа поступово почала втрачати свій вплив.
Особливу роль Франкфуртська школа відіграла у становленні неомарксизму як нового напрямку у соціологічній думці, де політично – економічні, соціологічні поняття, які раніше використовував марксизм, виявляються насправді поєднаними з категорією відчуження того що трактується у соціально – економічному розумінні. Капіталізм марксизму різко піддається критиці зі сторони франкфуртців, звідси і бере свій початок теорія школи, яку стали називати «критичною соціологією».
Неомарксизм як новоутворений напрям другої половини ХХ ст. диктує зречення від духовної культури марксистського капіталізму і визнання антикапіталістичної революції. Виникає зовсім нова соціальна база як противага Карлу Марксу. Якщо за мірками марксистів рухомою силою та лідером у суспільстві вважається пролетаріат, то в неомарксизмі – це групи, які перебувають на «соціальному дні» капіталістичного суспільства. Сюди можна віднести групи, які виступають проти західної культури, є негативно налаштованими до буржуазних цінностей: інтелектуали, безробітні, молодіжні рухи, представники сексуальних меншин, що вкрай не задоволені переслідуванням зі сторони буржуазної влади, в тому числі і наркомани.
Франкфуртську школу називають критичною через те, що ідея стосувалася критики капіталістичного і соціалістичного суспільства в умовах радянської системи, її теорій, що лежали в основі апологетики.
В основі марксизму лежала леніно – сталінська теорія, тобто така собі марксистська модель. Вона стала предметом особливої уваги представників Франкфуртської школи.
Школа займалася такими основними проблемами та тематикою:
1) проводила соціологічний аналіз капіталізму та підприємств крізь призму проблеми відчуження;
2) критикувала сучасне суспільство за антигуманність та анти особистісний характер;
3) розробляла концепцію авторитарної особи та спробувала за допомогою соціальних досліджень довести дійсність, яка відповідає самій соціальній реальності.
Розробкою методології соціологічних досліджень у площині культури та мистецтва займався Адорно, комунікаціями – Хабермас, рухом ліворадикального толку – Маркузе.
Таким чином неомарксизм Франкфуртської школи здійснив поштовх і привів до змін в марксистському капіталізмі та соціалізмі, намагаючись у такий спосіб покращити становище в політиці, економіці і суспільстві у другій половині ХХ століття.
Богдан Стрикалюк
