Франкфуртська школа

FrankfurtТермін «франкфуртська школа» безпосередньо  пов’язаний    з  виникненням  у 20 – х рр.. ХХ століття  найбільш  маніпулятивного  радикального  лівого напрямку  у Німеччині, який  сформувався на основі  Інституту соціологічних досліджень в місті Франкфурт.

Керівником  франкфуртського інституту суспільних  досліджень  став  професор Хоркхаймер.  Саме він стояв  біля витоків Франкфуртської школи.  Проте  інститут соціологічних досліджень   існував ще до нього у 1922 році, засновником якого  слід вважати  Фрідріха  Вайля. У 1934 – 1939 рр. –  в умовах  жорсткого режиму Адольфа Гітлера, працівники Інституту соціологічних досліджень  переносять центр Франкфурстької школи у Женеву, а потім в Париж.Під час розгортання Другої світової війни  1939 року, соціологи, боячись за своє власне життя,  емігрують у Сполучені штати Америки.  Протягом десяти років вони займаються  соціологічними дослідженнями  у місті Нью – Йорку, будучи прикріпленими при  Колумбійському університеті. Завдяки продуктивній  діяльності  німецьких соціологів у США створюються  філіали  соціологічного інституту досліджень у таких країнах як Швейцарія, Франція  та США.

У 1949 р. – Соціологи  повернулися у  місто Франкфурт – на – Майні. У 1969 р. – Франкфуртську школу було розформовано, що  в кінцевому результаті означало  її розпад. Франкфуртська школа  має  своїх вихідців, талановитих, інтелектуальних соціологів таких як Адорно, Маркузе, Фром, Хабермас.

Юрген Хабермас, який вважається одним із  останніх  німецьких соціологів Франкфуртської школи  і  філософом другої половини ХХ століття. Він   продовжує  свою наукову  справу,  ведучи викладацьку діяльність  у Великобританії.

Франкфуртська школа представлена  колективними працями, які писалися у 1930 – 1960 – х рр. : «Штудії  про авторитет та сім’ю » (керівник  Хоркхаймер); серед них виділені праці Хорхаймера, наприклад: «Критична та традиційна теорія», «Потьмарення розуму», спільно з Адорно написав  ще одну роботу під назвою «Діалектика просвітництва»; Т. Адорно було написано  наступні дослідницькі роботи: «Введення в соціологію  музики»; Маркузе були написані: «Розум та революція», «Ерос та цивілізація», «Контрреволюція та бунт». Але особливе місце  у цій школі  посідають  унікальні праці Юргена Хабермаса.

Серед них  варто відзначити такі  дослідження: «Знання та людські інтереси», «До раціонального суспільства», «Криза легітимності»,  «Теорія та практика», «Комунікація  та еволюція  суспільства», «Теорія комунікативної дії». Слід відмітити, що після смерті представників першої хвилі: Хоркхаймера, Адорно, Маркузе,  Франкфуртська школа поступово почала втрачати свій вплив.

Особливу роль Франкфуртська школа відіграла у становленні  неомарксизму як нового напрямку у соціологічній думці, де політично – економічні, соціологічні поняття, які раніше використовував марксизм, виявляються  насправді поєднаними з категорією відчуження того що трактується  у соціально – економічному розумінні. Капіталізм марксизму різко піддається критиці зі сторони франкфуртців,  звідси і бере свій початок теорія школи, яку стали називати «критичною соціологією».

Неомарксизм  як новоутворений напрям другої половини ХХ ст.  диктує  зречення  від духовної культури  марксистського капіталізму і визнання  антикапіталістичної революції. Виникає зовсім нова соціальна база як противага  Карлу Марксу. Якщо за мірками марксистів рухомою силою та лідером у суспільстві  вважається пролетаріат, то в неомарксизмі –  це групи, які  перебувають на «соціальному дні» капіталістичного суспільства. Сюди можна віднести групи, які  виступають проти західної культури,  є негативно налаштованими  до буржуазних цінностей: інтелектуали, безробітні, молодіжні рухи, представники сексуальних меншин, що вкрай не задоволені переслідуванням зі сторони буржуазної влади, в тому числі і наркомани.

Франкфуртську школу називають  критичною через те, що  ідея  стосувалася  критики капіталістичного і соціалістичного суспільства в умовах радянської системи, її теорій, що лежали в основі апологетики.

В основі марксизму лежала  леніно – сталінська теорія, тобто  така собі  марксистська модель.  Вона стала предметом  особливої уваги представників Франкфуртської школи.

Школа  займалася   такими основними проблемами та тематикою:

1) проводила соціологічний аналіз  капіталізму та підприємств крізь призму проблеми відчуження;

2) критикувала сучасне суспільство за антигуманність та анти особистісний характер;

3) розробляла концепцію авторитарної особи та спробувала за допомогою соціальних досліджень довести  дійсність, яка відповідає самій соціальній реальності.

Розробкою методології  соціологічних досліджень у площині культури та мистецтва займався Адорно, комунікаціями – Хабермас, рухом ліворадикального толку – Маркузе.

Таким чином  неомарксизм  Франкфуртської  школи здійснив  поштовх  і привів до змін в марксистському капіталізмі та соціалізмі, намагаючись  у такий спосіб покращити  становище в політиці, економіці і суспільстві  у другій половині ХХ століття.

Богдан Стрикалюк