Юрген Габермас

XabermasЮрген Габермас  народився  в Німеччині 1929 року. Його вважають  представником  такого філософського напрямку як символічний інтеракціоналізм. Захоплювався вивченням  філософії. Навчався  з 1949 по 1954 роки в різних університетах Німеччини, зокрема таких як Геттінгенський, Цюріхський, Боннський. Отримуючи  академічну освіту, Юрген паралельно займається вивченням і інших дисциплін: психології. історії, літературознавства, політекономії. Юрген окрім того  розпочинає  серйозно  займатися  науковим дослідженням у соціологічній сфері.

З 1956 по 1959 рр. – він стає асистентом професора Адорно при Франкфуртському інституті соціальних досліджень. Пізніше він захищає докторську дисертацію з соціологічних проблем, а з 1961 по 1964 рр. – був призначений на посаду  професора філософії при Гейдельберзькому університеті. З 1964 по 1971 рр. – його призначають  професором філософії та соціології при Франкфуртському університеті.

У 1971 р. –  перебуває на посаді директора  Інституту з вивчення життєвих умов наукового технічного світу у місті Штарнберзі. Юрген Габермас  розпочинає  побудову своєї теорії, описуючи сучасний стан суспільства. Досліджуючи  соціальну філософію періоду Нового часу, Габермас  стверджує, що соціальна практика  Ніколо Макіавеллі та Томаса Гобса  перетворилася  у політичну технологію. Відповідною реакцією на наукову революцію  стали дві теорії: природнє право  та соціальна критика,  які прикликають політику повернутися  назад до  практичної свідомості.

З ХХ століття  на зміну  старої моделі  політичної ідеології  приватного підприємства приходить  інша – сповивальна  культура. Це було викликано  власне пануванням  науки та техніки, тобто їхнього  стрімкого розвитку.  На думку Габермаса, організація суспільства  цілком  ірраціонально пов’язана  з приватними інтересами (капітальним накопичуванням), проте не з інтересами усіх людей. Він виступає  за раціоналізацію  на основі примирення  народовладдя та техніки, тобто єдності  розуму та керівного акту. І це є можливим  при наявності відкритого діалогу  ведення  якого покладається на каменярів  комунікації  – молодь та інтелектуалів.

Виступаючи критично  проти сцієнтизму  як підміну  теорії пізнання  науковою теорією, філософ  вказує, що  в базисі  епістемології  лежать суспільні інтереси: технічний (пов’язаний із виникненням точних та природніх наук), практичний (пневматологія як наука про дух), емансипаційний інтерес,  відкриття  німецького мислителя Фіхте в  саморефлексії інтелекту (марксизм та психоаналіз).

Можливість  виникнення  наук соціального  характеру, Габермас  вбачає в комунікаціях. Філософ  притримується  позиції, згідно якої  людина  здійснює лише  ті дії, вчинки, інтенція  яких  може бути описаною у мові.  Діалектику марксистів щодо  виробничих сил та відносин, Габермас замінює на трудову  діалектику та інтеракцію. Габермас вважає, працю   інструментальною сферою дії, зорієнтованої  перш за все  на досягнення  мети. Тоді як інтеракція орієнтується на взаєморозумінні, якого можливо досягти  з допомогою аргументації, тобто такого собі дискурсу у відповідь на консенсус, вільний  від будь – якого панування  та комунікативного раціоналізму. Тому ці два види раціональності  виступають у Новий час  як протистояння  «системи та життєвого світу».

Коли ж життєвий світ  колонізується, система спотворює  суспільне пізнання, породжуючи конфлікти, призводить до зниження  ефективності  самої  системи.  Через  те Юрген Хабермас  закликає до переорієнтації  від  інструментальних дій власних інтересів до комунікативних. У філософії  це означає  деякий перехід  до постметафізичного мислення, предмет якого може змінюватися  разом  з життєвим світом, а  інтелектуалість починає  інтерпретуватись  як  здатність до спілкування (комунікації).

Нормативний порядок  повинен укорінюватися  у  соціальній сфері спільних  переконань членів суспільства, вільних  від  тиску  приватних інтересів. Законними  повинні бути лише такі  норми права, які забезпечували б  участь  в інтелектуальному дискурсі  усі зачіплені сторони.  У Габермаса, практичний  інтелект  витлумачується дещо трояко: є прагматичним, етичним  і моральним.  Коли ж два підходи, за Габермасом є замкненими у життєвому  світі  особистості, то третій із них  починає  виходити за межі  окремих культур  до світового  співтовариства комунікації, яка  не обмежується простором та часом.

Габермас  є автором  низки  наукових праць: «Теорія та практика», «До реконструкції історичного матеріалізму» (1963, 1967 рр.), «До питання про логіку соціальних наук» (1977 р.), «Тексти і контексти», «Основи політичної теорії» ( видана у 1997 р.). в одній із своїх праць, яка називається «Проблема легітимації у пізньому капіталізмі», Габермас  робить розрізнення  між системною кризою та  кризою ідентичності, яка веде до порушення  суспільної інтеграції та особистої  ідентичності членів суспільства.

У іншій праці під назвою «Теорії комунікативної дії», яка вийшла друком у 1981 році, Хабермас протиставляє  інструментальній дії комунікативну дію. Сфера праці  орієнтована за Габермасом  на успіх, а комунікативна дія – взаєморозуміння  усіх індивідів діяльності

Богдан Стрикалюк