Філософський оптимізм Епіктета

Тема роздуму роздуму, який ви зараз читаєте – це філософський оптимізм Епіктета. Трішки спростивши його, можна охарактеризувати вчення мудреця фразою «Хочеш бути щасливою людиною – будь нею». Для кращого звернемося до коротких відомостей про життя філософа. Про нього дізнаємося з записів грецького історика Флавія Арріана. Дослідник стверджував, що нічого не вигадував, а ретельно відтворював усні повчання, які вів з ним філософ. До нас дійшли чотири з восьми книг  «Діатриб» (Бесіди або лекції) і збірник «Енхірідіон» (Короткий посібник для морального навчання).

Філософський оптимізм Епіктета

Погляди Епіктета рідко висвітлюють в світовій культурі, в двадцять першому столітті про його мудрість чули тільки одиниці.

Життя філософа проходила в другій половині I – початок II століття нашої ери. Інших відомостей дуже мало. Народився він рабом в місті Гіераполіс (Фрігія), з часом отримав свободу. Незнаємо ми справжнє ім’я філософа. Епіктет це слово, яке означає привласнений. Філософ пережив вигнання з Риму при правлінні імператора Доміціана. В місті Нікополь відкрив свою філософську школу. Життєвий шлях Епіктета відзначався скромністю, совісністю, мудрістю, добротою.

Майже неясно, які люди вплинули на формування особистості мудрого грека. Хазяїном Епіктета був Епафродит – секретар і наближена особа до жорстокого Імператора Нерона. Потім філософ навчався в стоїка Гая Музонія Руфа. Філософія Епіктета проста і не складна, але не кожна людина втілить її в своєму житті. Образ Епіктета в творах Арріана нагадує безсмертного Сократа. Ці мудреці навчали людей гідності, мужності перед непередбачуваними обставинами, бути щасливими тут і зараз.

Філософія Епіктета можна назвати оптимізмом. Він не вважав, що зло перемагає всі добрі вчинки, не навчав, що ми живемо в світі, який схожий на пекло. Навіть переживши одного з найжорстокіших тиранів за всі часи існування нашої цивілізації його душа не наповнилася розчарування і ненавистю до оточуючих. Мудрість філософа визнавали і шанували в Римській імперії. Його повчання цитували ранні християнські автори. Життя і погляди Епіктета надихають, вони несуть в собі доброту, гідність, благородство.

За філософією благородного грека, в людському житті є незалежні від нас речі: матеріальні об’єкти, тілесність, стихії, різноманітні непередбачувані обставини. Крім них людина має розум, який проявляється в мисленні, совісті. Саме останнім ми можемо контролювати. Він є тією властивістю, яка відрізняє людей від тваринного царства і робить їх «друзями Бога». Не кожний індивід правильно мислить, не кожна особа є совістливою. Зло вчиняється, на думку Епіктета, через невігластво і страх. Розумна особистість вміє приборкувати свої інстинкти, негативні емоції. Вона не буде шкодити ні собі, ні оточуючим.

Речі, які не залежать від нас не повинні мати влади над нами. Будь-які трагічні, неочікувані випадковості, вважає філософ необхідно сприймати тверезо, не піддаватися відчаю. Людину пригнічує не сама ситуація, а її неправильне сприйняття. Страхи пригнічують і приводять до паніки. Допомогти страждаючим реально тільки на власному прикладі, тобто не зраджувати совісті й не втрачаючи тверезість мислення. Розум – це є людська сутність, все інше – невічні речі, які ми отримуємо чи вже маємо на короткий час.

Епіктет навчав, що кожна людина народжена бути щасливою, якщо в неї це не виходить, тоді вона має переосмислити своє ставлення до життєвих ситуацій, з нею трапляються. Логіка філософа проста, наприклад, якщо ви втратили палець, то радійте, що ціла рука, якщо руку, то у вас ще залишилося ваше життя. Коли ж небезпека загрожує вашому існуванні, тоді навіть у цьому крайньому випадкові, краще втратити тіло, але не забруднити власну совість, не втратити ясність мислення.

Всі ці тези, здаються «наївним оптимізмом», йому можна протиставити постійну зміну страждань, песимістичне сприйняття реальності. Епіктет прожив юні роки в рабстві, застав епоху жорстоких тоталітарних імператорів, але зламати його дух ніхто не зміг. Тому, така титанічна сила волі в єдності з духовністю заслуговує поваги будь-якої людини. В двадцять першому столітті варто пригадати науковця з світовим іменем – Стівена Хокінга, його не переміг параліч, мислення вченого ще й зараз досліджує проблеми фізики, займається популяризацією науки. Інший приклад – це Нік Вуйчич, ця людина живе без рук і ніг, вона зберегла доброту, побудувала щасливий шлюб. Все своє життя чоловік присвятив допомозі іншим, зокрема молоді. Він навчає, що в кожній ситуації не варто панікувати, «скиглити» чи ненавидіти ближніх. Потрібно вірити в краще, вдосконалюватися не зупинятися на досягнутому.

Епіктет не вважає приборкування потягів, негативних емоцій легким завданням. Він не софіст, не автор книг на зразок популярної псевдопсихологічної літератури «Швидкий самоконтроль за 15 хвилин». Цей проце від відбувається не миттєво, потрібно вчитися, тренувати «силу волі», відмовлятися від більшості тлінних речей, не прив’язуватися до них. Епіктет йде вслід за Сократом, він вважає, що дійсно розумна людина не може бути злою. Всі злочини, вчиняються завдяки невігластву. Тому таких людей мудрець не осуджує, а шкодує.

Він переконаний, що даремно переконувати порочних людей в їхньому неправильному способі життя. Осуджуючи інших ми їм не допоможемо, тільки накличемо на себе ненависть та образи. Вказуючи недоліки ближніх потрібно поступово, в тихій бесіді. Так особи не є щасливими, вони – раби пороків, залежні індивіди, які не прагнуть звільнення. Тільки совісна особистість є незалежною, тільки вона знає справжню свободу.

Багатство, слава, тілесні задоволення – це швидкоплинні речі, їх можна втратити, фортуна буває дуже непостійною. Щасливою не може бути людина, яка веде негідний спосіб життя. Порочна особа робить шкоду перш за все собі, вона забруднює власну совість. Згодом потяги, можуть настільки глибоко вкоренитися, перетворитися в звички, що людина помре, так і не вдосконаливши свій розум, не допомагаючи свої ближнім. Вона стане рабом, забуде свободу, зіпсує совість, перестане ясно мислити.

Філософський оптимізм Епіктета не є складною науковою системою, для його розуміння не потрібно освоювати всю античну філософію. В своїх деталях він простий, не ускладнений різноманітними категоріями, теоріями, завершений. Згідно з ним, кожна людина народжена щоб бути щасливою. В власних нещастях вона винна сама. Справжня людська сутність – це розум, який проявляється в мисленні та совісті.

Що треба робити, щоб перестати бути нещасною особою? Епіктет, вважає, що вдосконалювати своє людське начало, сприймати неочікувані життєві обставини як уроки, які тренують нашу силу волі. Ні в якому разі не жаліти себе, не нарікати на нещасну долю. Боротися з власними страхами, адже вони змушують людей неадекватно сприймати реальність. Тільки нерозвинуте, затемнене мислення може породжувати паніку, пригнічення і невпевненість.

Спрямування нашої уваги на власних очікування і сподіваннях є нерозумним. Адже надії не завжди реалізовуються залишаючи по собі розчарування. Епіктет вважає, що постійне скиглення ніяк не допоможе людині стати кращою. Тому краще мужньо перетерпіти, не панікувати, не впадати у відчай. Філософський оптимізм мудреця відкидає різноманітні ідеології ідеального суспільства. Пошук захмарного раю, будування світлого майбутнього – це тільки абстракції свідомості, вони не зможуть здійснитися.

Епіктет залишив людям свої безцінні думки, які допоможуть не тільки поповнити ваші знання, але й пропонують кроки для вдосконалення. Мислитель не проти покращення суспільства, але різні проекти побудови утопічних «країн сонця» завжди завершуються крахом. Філософ вважає, що необхідно допомагати ближньому, але всі спроби без самовдосконалення будуть марними. Ясне мислення і совість невіддільні одне від одного, саме вони роблять людину кращою, звільнюють від страхів, оберігають від вчинення злих вчинків.

Тарас Клок 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Пошук
Новий ресурс про християнство

Рубрики
Ми у Facebook