Філософія мови є напрямком сучасної філософії. Вона пов’язана з переворотом в лінгвістиці, зробленим Людвігом Вітгенштейном – основоположником аналітичної філософії початку ХХ століття. Предметом її вивчення виступає мовне висловлення, а методом – лінгвістичний і логічний аналіз. Інтерес до мови з’являється в історичний період розвитку людства, пов’язаний з писемністю, використанням особливих літературних, культових мов. Такий вид виникає в середньовічну епоху Стародавніх Індію, Китаю, Греції. В Індії та Китаї обумовлене описовим мовознавством, а в Греції – стоїчною арістотелівською граматикою. Особливо це чітко прослідковується в граматичній школі міста Олександрія, де мова постає як предмет філософських роздумів для досягнення та пізнання істини.
Основну увагу за Лосєвим, греки привертали до проблем натурфілософського характеру, зокрема це такі мислителі як Геракліт, Демокріт, Анаксагор, Емпедокл, Платон та Арістотель, включаючи стоїків. Саме Стародавня Греція стояла біля витоків знань і висунених гіпотез щодо мови та її походження. Період релігійної філософії був охарактеризований виникненням ідеї прамови, поширення якої спостерігається в добу Відродження (яскраво висвітлено в дантівському красномовстві). Схоластична філософія будується на ідеях логіки та граматики, разом із тим розробляється ціла система мови.
Період Нового часу характерний тим, що мова розглядається як інструментарій пізнання істини. А це в першу чергу пов’язано з використанням мови, риторичного ефекту. Декартівська філософія закономірностей логічного зв’язку знаку та думки багато в чому вплинула на подальший розвиток спеціальної науки мови, створеної Кондорсе; універсальної філософії мови – в Лейбніца, Дальгарно; граматики (Арно, Ласло). Так виникає стратегія інтерпретації мови як всезагальної сформованої семантичної системи.
Ускладнення концепцій походження самої мови чітко видно в Сміта, Гердера, Руссо, Кондільяка, Нуаре, Вундта. У сфері розуміння побудови людської мови працювали: Гаман, Гердер, Шлегель, Гумбольдт. Вони розглядали мову як орган думки, особливо форму розвитку людського духу, обумовлених відношенням людини до світу. У площині дослідження психології мови особливе місце відводять Штейналю, Потебні, їхнім заслугам в розвитку двох шкіл порівняльного мовознавства Шлейхера, Боппа, Грімма, а також представників молодої граматичної школи: Пауля, Бругмана, Дельбрука.
Найбільш впливовою виявилася ідея Соссюра про структурну лінгвістику та подальшої її реалізації іншими мислителями ХХ століття. Ідеї структурної лінгвістики вплинули на виникнення ще однієї філософської науки, яка отримала назву «соціолінгвістика». Ця наука представлена такими філософами як Мейє, Дозою, Мартіне, Коеном, Марузо, Фішманом. Ще раніше у феноменологічній та герменевтичній філософії, мова сприймалася як безпосередній самостійно розкритий дух-свідомість-буття. Пізніше, мова набуває символізму у філософії Кассірера.
Богдан Пегас
