Якою із філософських проблем займалися досократики і на що була направлена їхня філософія. У досократиків постає інтерес до натурфілософії (природного пізнання). Здебільшого їх цікавив пошук питання причинності, становлення та змінності світу буття та речей.  І як відповідь  на запитання було отримане абстрагування: фізичне, математичне, метафізичне.

Запитання для фізичної: з чого усе складається?, математичної: як усе співвідносити?, метафізичної: що покладено в основу сущого? Перший крок з вирішення питання складу світобудови здійснила мілетська школа, представлена Фалесом, Анаксімандром, Анаксіменом. Троє мислителів розмірковували над тим з чого власне складається світ. Перший вважав, що першоосновою буття світу є вода, другий – апейрон (щось невизначене), третій – повітря. У такий спосіб філософами мілетської школи в пошуках того, що є причиною сущого, була досягнута фізична абстракція.

Філософія досократиків

У питанні співвідношень речей  перевага надається піфагорейській школі. Піфагорейцями всесвіт розглядався як  космос (світовий порядок),  досліджувалося питання гармонії сфер. Ними стверджувалася думка, що саме в числі перебуває сутність речей. Таким чином досягнуто математичної абстракції. В першооснові світу покладене число. Кожне з яких, згідно піфагорейських поглядів є священним, здатне щось символізувати: наприклад «крапка» – єдність, лінія – єдність протилежностей, тощо.

Елеатська школа представлена філософією Парменіда. Тут обмірковувалася проблема, чи можливе існування буття самого по собі.  З позиції Парменіда може бути буття, небуття насправді ж не існує. Обман наших почуттів  приводить до  того, що множинності взагалі не існує, тільки те, що мислиться – єдине. Інший же мислитель Мелісс висловвлює таку думку: буття є вічним, безкінечним, єдиним, нерухомим, не піддається стражданню. Таким чином філософи-елеатці зуміли досягнути метафізичну абстракцію. Наступним продовжувачем став Геракліт.

Філософ Геракліт переконує в бутті та небутті, існуванні матеріального і нематеріального світу; говорить  про здійснення переходу між двома світами – нематеріальним (який мислиться) та матеріальним. Додає вкінці що над усіма речами управляє світовий розум, котрий мислитель називає логосом.  Про безкінечну багатоманітність  однорідної, відмінної первоматерії настійливо говорить Анаксагор. Принцип зміни – розум, рух та порядок – його докази. Після Анаксагора філософське питання з чого власне складається світ, вирішувала атомістична школа Демокріта.

Атомісти трималися позиції, за якою основобудовою світу є атом. Їхня чисельність безмежна, відрізняє ці атоми величина, форма, положення та розташування. Атоми не змінюються, вічно рухаються. Між атомами видно порожнечу, відсутній організований принцип, є лише важкість. Атомістична філософія тривала аж до софістичної.

Досократичну філософію закінчили софісти. Софісти виявили невдоволення і піддали критиці попередні вчення. Теоретичну основу для софістів було розроблено Протагором. Слідуючи релятивізму (відносність, умовність та суб’єктивність пізнання), запропонованого Гераклітом, Протагор робить філософський умовивід: речі є такими, якими ми їх сприймаємо; усе є істиною; людина є мірилом усіх речей. Застосування у моральному та соціальному житті виробленої практики стало можливим. В тезі щодо відносності закону софістами доведено, що кожному дається право володіти використаними засобами аби задовільнити свої бажання.

Пегас