В роботі автор гостро поставив проблему його вічності. Основною тезою є те, що пекло не властиво Богу. Якщо ми зіставимо поняття вічного пекла та Бога, то ми отримаємо Бога “садиста”, що не є його правильною характеристикою. Також в статті приведені приклади про неоднозничні висловлювання з приводу пекла в Старому та Новому заповітах. Так Х. Урс фон Бальтазар зауважив, що в Новому заповіті існують два типи текстів, ті що лякають останнім, та ті, в яких чітко простежується воля Бога до всебічного спасіння. Загалом автор приходит до того, що в Біблії є формальні протирічча.
Тепер, від переказу змісту статті хочеться перейти до її філософскої критики, себто що є вірним, а що хибним у статті. Вважаємо, що вірною та слушною є поставлена проблема про вічність пекла, але її вирішення не витримує жодної критики. Правда в тому, що Традиційне християнство вважає, що що людина отримує ту чи іншу вічність за наслідками одного совго життя.
Для початку спробуємо розібратися в історико-філософському контексті. В поганська картина світу поділяє його на три частини, це пекло, в якому живуть злі духи та души померлих, средній світ, де живуть люди, та світ небесний, де мешкають боги. В книзі Буття описується ділення світу на три частини, але принципово нове, так як завдання Біблії протиставивши себе погансткому світу та політеїзму.
Отже, Біблія описує світ з: 1) води, яка вище неба, 2) небес, 3) піднебесного кола. Звернемо увагу на те, що тут немає підземного світу. Як пізніше сказано у Біблії “Бог смерті не створив”. Лише це одне пояснення ставить під сумнів всю концепцію сттаті. Автори статті ще до кінця не вийли з міфологічного чи народного розуміння пекла.
Що до ідеї, яка поміщена в кінці книги “пекло було створено для бісів”, то вона також не витриимує критики. У Біблії сказано, що біси живуть в піднебесному світі. Вони так і називаються – “духи злоби піднебесної” (Еф 6, 12).
Що таке пекло в християнському розумінні, та як буде відбуватися Страшний суд? Людину не буде судити власне Бог. Людина буде судити сама себе. Стан душі людини створює пекло чи рай для себе. У Андрія Кураєва є чудова богословська сказка. В ній йде мова про те, що з пекла до раю прямує екскурсійний автобус. Відповідно мешканці раю зустрічають в пеклі своїх знайомих та пропонуть їм їхати до раю з ними, але ніхто не хоче цього робити, вони стверджують, що в них тут є друзі, вони грають в карти і т.д. Ця сказка показує, що пекло, це стан душі людини. Нагадування про пекло ми маємо і при житті. В кожного з нас є совість.
Також варто зазначити, що ця поліеміка не є новою та оригінальною. Найближча філософска дискусія належить російським релігійним філософам. Наприклад М. Бердяєв зауважував, що Бог не може помістити людини у пекло, так як Він є любов. Наприклад Платон, на думку Бердяєва, який не знав Христа, але був етиком, має посісти одне з перших місць в царстві небесному. Як бачимо, дискусія російський релігійних філософів має подібний характер. Але автор статті, зовсім не знає та не рахується з історико-філософским контекстом.
Отже, вважаю статтю Бернара Себоюе “Чи вічне пекло?”, однією з найгірших у висвітленні данної проблематики з вищеперерахованих причин.
Лисенко Антон
Магістр релігієзнавства
