Народився наприкінці грудня у 1905 році, в литовському містечку Ковно. Навчався в Харківській гімназії. З 1923 року перебував у Франції. Із закінченням Страсбурзького університету проходив стажування в місті Оренбург. Тут вперше ознайомився з цікавими лекціями професора Едмунда Гусcерля. У місті Фрайбург відвідував семінари Хайдегера.
У 1932 році – одружився з Раїсою (подруга його раннього дитинства). У 1939 році його було мобілізовано, оскільки наближалася Друга світова війна.
В період другої світової війни був полоненим у німців. Сім’ю Левінасів було знищено в ході Холокосту. У місті Каунас (Литва) розстріляли батька Еммануеля, а разом з ним ще двох братів, його ж матір відправили в гетто. Раїсі Левінас з дочкою вдалося уникнути розстрілу, тому змушені були переховуватися у Франції; теща Амелія Фріда потрапила під депортацію (ліквідована в німецькому концтаборі). Взятого в полон Левінаса 1945 року звільнили американці. У нього народилися діти: Мікаель та Сімона, які добилися неабияких успіхів в суспільному житті. Перший – в музиці, інша ж в медицині.
Свою професійну наукову діяльність він розпочав 1964 року. На правах професора викладає в університеті французького міста Пуатьє, а 1967 – в Париж – Нантері, через шість років – очолює університет Сорбону. Також розгортає філософську діяльність.
Левінас розробляє етичний варіант у феноменологічній філософії. Він знаходиться у пошуках вирішення головного завдання, беручи до уваги саме феноменологічну методологію дослідження. Плідні ідеї щодо інтуїтивний розсуд сутностей, феноменологічну редукцію, інтенціальний аналіз зустрічає в гусерлівській філософії. Найбільший вплив на Левінаса зроблено екзистенціальною хайдегерівською фундаментальною онтологією. Досліджує людський феномен на подобі мислителів, таких як Бергсон, Вал, Янкелевич, Мерло – Понті та інші. В основі своєї екзистенціалістсько – феноменологічної концепції Левінас поклав релігійну основу іудео – християнського змісту, яка є близькою до ідей діалогічної філософії Мартіна Бубера, Марселя, тощо. В його філософії прослідковується глибокий мотив суб’єктивно – індивідуальний протест нацистському режиму, випробуваному ним на собі.
В площині феноменології намагається витлумачити ті основні поняття, які набувають оригінального сенсу по відношенню до проблеми «іншого». Близькою у цьому співвідношенні є ідея інтернаціональності (наміру, прагнення). Її філософ намагається екзегетувати в інший спосіб: інтенціональність не є чимось, що направляє людську свідомість до об’єкта, до нічого, а швидше спрямованість до нічого, тобто суб’єктивності «Іншого», яке наділене як теоретичною свідомістю так і душевним життям. До того ж, використане Левінасом співвідношення «обличчям до обличчя» з біблійної традиції вживається мислителем у феноменології та екзистенціалізмі. Чого не скажеш і про використаний ним інтенціональний аналіз для вивчення духовно –емоційного індивідуального життя, вважаючи, що у сферу феноменології входять такі внутрішні переживання як піклування, неспокій, тривога. Із феноменологічної психології Гусерля запозичує притаманні їй поняття, зокрема «життєвий світ та інтерсуб’єктивність».
Філософське мислення виводиться Левінасом за рамки відносин суб’єкта і об’єкта як полюсів інтенціального життя. Він перетворює попередній метод в метафізичний, використавши гусерлівську інтенціональність. Левінас перебуває у пошуках нової межі активності суб’єкта, що трансцендентує. Остання не може бути виведена через відношення людини до буття, трактуючись відкритістю людської свідомості світу, здатністю людиною пізнавати та творче мислити, виходити за межі буття. Трансцендентну здатність людини Левінас вбачає не у відношенні до світу. а в досвіді спілкування з іншим, під яким розуміється інша людина – Бог. Передумова моральності ось тут якраз і закладена.
Людське спілкування визначене Левінасом як відношення між своєрідними суб’єктивностями. Близькість на думку Левінаса до свідомості не може бути зведена, проте вписана як її чужа властивість, яку називає метаонтологічною та металогічною пристрастю, адже нею охоплена свідомість, може бути досяжною без апріорі. «Я» та «інше» констатоване співвідношенням одне — для іншого, бо це є трансцендентна здатність. Таким чином філософ через першоначальний досвід близькості дійшов до виведення практики, пізнавальної діяльності, світу культури. Трансцендентальна проблема «один – для іншого» визначена як вища здатність та людська суб’єктивність, тоді ж як етика – справа людська. Людство виступає нічим іншим як світом комунікацій різновидності культур, єдність яких укорінена у міжсубєктному спілкуванні, а культура перетворюється у всезагальне людське спілкування.
Левінас помирає 25 грудня 1995 року. Поховання відбулося у Парижі. Жак Деріда, який був добре знайомий з Левінасом, саме він прочитав надгробну промову на його могилою.
Богдан Пегас
