Мутазилітами  називають  представників  мусульманської  школи (каламу),  розквіт якої припадає на першу половину ІХ століття.  Слово «мутазиліт» арабського походження і в перекладі означає – ті, що відділилися. Цей напрям виник в ході дискусій між мусульманами та християнами, коли власне  в ісламі з’явилися різні релігійно – політичні течії. У таких диспутах, характерних каламу склалася  проблематика, в якій  більш значущими стояли питання про атрибути Бога та їхнього співвідношення із сутністю Аллаха, вічності Корану як Божого слова і його створення в часі,  свободи та напередвизначення та інше.

Мутазилітів  називали відділеними через те, що  вони займали чітку позицію в питанні  гріха. Адже на їхню думку людина, яка вчинила смертельний гріх – віддаляється від правовірних, не є віруючою, тобто  її становище  не досить добре.  За своїм походженням мутазиліти  відносяться до часів життя  Хасана аль –Басрі. Стверджують, що у цей період відбувся розкол учнів Хасана – Васіла ібн Ати та Амра ібн Убайда.

Діяльність мутазилітів безпосередньо була пов’язана  з активним  перекладом  античних філософських  праць  в період другої половини VІІІ століття. Вони вважали, що не потрібно сліпо йти  за релігійними авторитетами і традиціями. Першою умовою пізнання розглядали совість. Саме вона є ціннішою  ніж якісь догми.  Людина , яка містить у собі п’ять почуттів може володіти. шостим.  Шосте почуття  – світло розуму, якому мають бути віддані усі проблеми на суд. Опираючись на силогізм та аналогію, відкидали релігійні положення, оскільки в їхній  основі покладена філософія.

У трактатах мутазилітів містилися два розділи. Перший з них торкався  справедливості, інший – єдинобожжя.  Погляди мутазилітів  ґрунтувалася  на вченні атомістів  і епікурейців та інших мислителів античного  періоду. Найбільш авторитетнішими  серед мутазилітів  стали:  аль – Алляф, ан- Наззам, аль – Джахіз. Крім того мутазиліти явні прихильники свободи волі. З точки зору мутазилітів,  якщо Аллах є справедливим, то Він творить по відношенню до свого творіння  лише те, що властиве  йому і справедливе. Відтак, Аллах не є джерелом несправедливості і зла,  оскільки людська воля є свобідною, а вчинки напередвизначені, в такому випадку Аллах виходить несправедливий, так як карає за зло людей. З іншої сторони,  людина, маючи свобідну волю за всі свої погані вчинки  буде відповідати  самостійно перед  Богом.

Всемогутнім Бог залишається тоді, коли добрий і справедливий (за вченням мутазилітів). Якщо зло та несправедливість від Бога не виходять, відповідно  Всевишній не може здійснювати якість акти.  Звинувачений у запереченні  Божої всемогутності Наззам дав чітку відповідь тим, хто його звинувачував.  Він стверджував, що обвинувачі  допускали такої думки,  що Аллах здійснював  зло актуально,  хоча сам не допускав  потенціальності. Вільна людина здатна чинити  добрі та погані вчинки, тому Богу через свою справедливість властиво  нагороджувати за добрі справи, за злі – карати. І як результат, виходить, що Аллах це робить не за своєю волею,  але справедливо. Тобто Бог зобов’язаний, хоче він цього чи ні,  давати нагороду чи покарання для свого творіння. Мутазиліти мають історичну заслугу в тому, що їм вперше вдалося пробити брехню в догматичній думці ісламу,  який  базується на сліпій вірі кожної букви священного тексту Корану. Релігійним діячам вистачало  відповідей на запитання, що торкалися істини мусульманських догматів.  Мутазиліти стали противниками антропоморфізму.

Згідно мутазилітських поглядів, в єдинобожжі ісламу не сумісно визнавати реальність та вічність божественних атрибутів сутностей, які відрізняються від сутності Божої. Нараховується сім атрибутів Бога, до яких насамперед відносять знання, могутність, життя, волю, зір, слух, промову. Субстанційними визнаються  перші три, оголошені тотожними та вічними по відношенню до сутності Божої. Інші ж належать до активних атрибутів, що виникають в часі, вічних та відрізнених від сутності Бога.

За мутазилітським вченням створений  Коран як слово Боже розходиться з мусульманською думкою, яка володіє в уяві про вічність самого Корану. Мутазилітами виводяться п’ять основних етичних раціональних принципів:

  • Об’єктивність цінностей
  • Бог є джерелом тільки єдиного блага
  • здатність людини діяти та пізнавати цінності є джерелом зла
  • вічна нагорода
  • покарання у потойбічному світі, згідно людської відповідальності

Ще у ІХ –Х століттях мутазилітські школи розташовувалися  в містах  Басра, Багдад. До мутазилітів відносилися спочатку лояльно при правлінні халіфа аль – Мамуна та наступниках по ньому. Їх навіть зацікавила теза про створення Корану в якості лояльного показника  для релігійних авторитетів по відношенню до керівного режиму. Проте у 847 році на мутазилітів розпочалися гоніння. Виявляється,  що мутазилізм сильно вплинув на подальший розвиток філософського раціоналізму та культури ісламу на Близькому Сході.

Богдан Пегас