Даний період історики відносять до другої половини IV ст.-І ст. до нашої ери. Його також пов’язують з суспільно-політичними обставинами такими як формування елліністичної монархії внаслідок розпаду імперії Македонського та смертю єгипетської цариці Клеопатри – останнього із елліністичних монархів.

Цього ж періоду формуються центри філософії в Афінах та Олександрії. Розвиваються школи: Зенонівська Стоя, Сад Епікура, Академія, періпат; а також інші: школа кініків, мегарців, кіренців. Основні акценти були зміщені на схематизації філософського поля дослідження, чіткому тричастинному поділі філософії: логіка, фізика та етика. Увесь центр важкості перенесено на етику, інтерес до якої зростав і в інших дисциплін (наприклад епікурейці зі скептиками займалися природознавчими науками).

Елліністична філософія

Етика трьох елліністичних шкіл охарактеризована як евдемноністична та індивідуалістична, де головними поняттями є αρέτε (добродійство) та ευδαιμονία (щастя), а центральним питанням та інтересом – щастя кожної людини,  яке ставить теоретично поза рамки держави. Практично усі елліністичні школи шукали індивідуального рецепту щастя. Ними сприймалося щастя як деякий стан заспокоєння, міцності духу.

Характеризується період виникнення різноманіття шкіл та течій як культивуючих не тільки моральні дисципліни, а стоїцизм – елліністичну течію, яка стоїть поряд з платонізмом та арістотелізмом – вченням, яке зуміло визначити вигляд традиції античної філософії. А стоїчне вчення щодо світового ума – логоса та промислу здійснило вплив на подальший розвиток християнської філософії.

Елліністичні школи філософії – навчальні заклади, які діяли постійно, через них реалізовувалось приємство керівництва.  Завдяки голосуванню чи призначенню схолара здійснювалося обрання нових схоларів.

У тих місцях, де були зібрані члени школи носили свої назви. Наприклад Академію, Лікей називали гімнасіями, тоді ж як суспільні місця – Стої використовувалися для слухання лекцій та проведення бесід. І вже з IV-I століття до нашої ери три поняття співпадають:

  • школа як ідейна течія
  • школа як місце викладання
  • школа як постійно діюча установа, в якій визначений спосіб життя членів

Школи найчастіше відкривалися для широкої публічності, викладання було безкоштовним. Якщо за викладання не брали коштів, то школи існували за рахунок засобів схоларха або меценатства (можна помітити у сучасному розвитку освіти). Існував також поділ на слухачів та групу учнів. Одних називали «друзями», інших «прихильниками», які могли бути поруч біля вчителя чи жити неподалік від нього.

Головними привілеями Академії, Лікею, епікурівського Саду поставали бенкети, під час яких проводилися бесіди. В Платонівській Академії та Арістотелівському Лікеї йшло лекційне читання. Це могли бути езотеричні та ексотеричні курси. А серед жанрів філософської літератури, які мали найбільшого поширення виділяють: діалоги, діатриби, протрептики, парафрази, деякі тематичні розмірковування.

Пегас