Крім джайністських розділень у шветамбарів західної частини Індії та дігамбарів південної існує мало кому відома гілка, що стала іменуватися стханаквасею. Прихильники цієї гілки абсолютно заперечують поклоніння тому, що зображають. Помітну роль у цьому відіграє рух–терапантхі. Сформувався він у 1760 році. Рух має прекрасну організацію, активність.
Школою шветамбори на відміну від дігамбари формуються окремі вчителі та наступники. Починаючи з ХІХ-ХХ століття виділяються головні напрямки. По-перше, сучасні комунікації стали поштовхом для розвитку всеіндійського об’єднання різного виду. По-друге, це зумовлене розширеністю джайністської науковості, освіти, письменності, з охопленням нових рівнів: дитяча допомога, сакральні тексти та наукове видання, дисертації на тему джайнізму. По-третє, уважність джайністів до широкої публіки: поширення знання про релігію та схвалення дотримання принципів.
Як бачимо джайнізм поширюється у більш комфортному середовищі материкових країн таких як Африка, Європа, Північна Америка. Саме тут розвивалася і процвітала не одна джайністська громада. Також джайністи відіграють важливу роль в індійській економіці. У ХІХ столітті міста Бомбей і Калькутта стають комерційними та промисловими центрами, привертають особливу увагу джайністів. Проте без ексцесів тут не обійшлося. Текстильна промисловість джайністів Ахмедабада викликала шквал критики братів по вірі щодо не дотримання ними ахімси, адже страждають безневинні живі істоти, які потрапляють під машини. А тому джайністи перейшли у сферу бізнесу і стали робити надзвичайні успіхи.
У зв’язку з матеріальним процвітанням оживилася благодійницька справа. У 1848 році в Аммедабаді видатний бізнесмен побудував біломармуровий комплекс храму на честь п’ятнадцятого тіртханкари. І такі будівництва продовжувалися ХІХ-ХХ століття. Вслід пішло заснування освітніх закладів, публікувалася релігійна література. Відбувається підтримка спеціальних закладів – притулків хворих тварин. Головною рисою джайністів стала щедрість, не обмежена справами.
Варто також нагадати про видатних людей, якими проштовхувалася віра та принципи джайнізму. Серед них варто виділити не так як ачарью Атмарамджу, а Шрі Вірчанду Ганді (секретар Джайністської Асоціації Індії), запрошеного 1893 року у світовий Парламент Релігій в США. Шрі Ганді удостоєний срібної медалі від Параменту за прекрасне оволодіння ораторським мистецтвом.
Удостоївся також інших нагород. Філософське товариство відкрите на честь Ганді. Прочитав п’ятсот тридцять п’ять лекцій. Серед студентів Шрі Ганді виокремив Герберта Уорена – учня, а пізніше – секретаря Товариства джайністської літератури. Засновник Товариства став Вірчанду. Уореном написано дві книги про джайнізм, де предмет пояснюється сучасною мовою.
Після смерті тридцятисемирічного Вірчанда, наступним науковцем стає мирянин Чампат Джайн, за фахом – адвокат. Чампат володів такими мовами: хінді, урду, англійська. Ним вивчалися християнство та іслам, стверджуючи про однакове послання як і в джайнізмі. Чампатом опубліковано низку книг, серед яких можна виділити: «Джайністський закон», «Ключ до знання», «Що таке джайнізм?» Користуючись наукою та психологією, намагається пояснити релігію термінами ХХ століття.
До духовних вчителів Махатми Ганді відноситься Шрімада Раджчандру. Хоч Махатма не є джайном, проте потрапив під вплив доктрини про ахімсу. У своїх багатьох написаних книгах Раджчандра опирається на душу і як її очистити. Пішов з світу ще в молодих літах, праці вчителя живуть у заснованих адептами релігійних центрах.
Вагомий внесок в освідченість та релігію зроблено в ХІХ столітті чернечим орденом . Орден представлений Ачарьєю Валлабхавіджаєю Сурі, 1870 року народження. З втратою батьків, у віці сімнадцяти років приймає чернецтво. Навчається Валлабхавіджай в Атмарамджі. Характеризується засновництвом шкіл та котеджів.
Махавірою Джайною Відхьялаєю забезпечуються університетські гуртожитки та релігійна освіта, надається допомога при отриманні вищої освіти. З проповіді Аарьї Валлабхавіджаї доносився дух джайнізму, в якому відсутній сектантський нахил, проявляється любов до людей, які сповідують інші релігії та віддані рідній землі. З 1936 року пост займає ачарья Тулсі. На плечі Тулсі лягла рефомація терапантхі.
Тулсі здійснює подорожі по усім частинам Індії. Піклується про отримання освіти та здійснення проповіді, з вивченням, дослідженням, складанням письмової роботи ченців та черниць. Діяльність Тулсі спричинила Джанський Всеіндійський інститут.
Рух Ануврат 1949 року має на меті: моральне підвищення, чесність та створенння свобідного від насилля з експлуатацією суспільства, не джайн. З 1980 року здійснив посвячення в орден шрамана та шрамані осіб чоловічої та жіночої статі, які прийнявши чернече життя позбавлені заборони на поїздку транспортним засобом, приймання їжі з мирянами, туалетного правила.
До представників джайнізму варто додати Віджая Дхарму Сурі, автора книг про джайністську філософію та етику на таких мовах як: санскрит, гуджарат, хінді. Ним редагувалися тексти, надписи для посвячень, робляться публікації, що отримали назву «Яшовіджаї джайни грантхамали». За останні десятиліття просунулися публікації сучасного видання з перекладом на сучасну мову, сакральних книг джайнізму, завдяки чому писання стало доступним як монахам так і публіці.
У п’яти індійських університетах перебувають професори, як спеціалізуються по джайнізмі. Не факт, що заклад в місті Делі – майбутній головний центр. Момбаса та Найроб, Лестер стали місцями піднесень джайністських храмів. Джайністські громади США об’єднуються у федерацію. Повільно зростає науковий інтерес заходу до джайнізму. Західні науковці здійснили колосальну роботу, коли майором Макензі була опублікована доповідь, датована 1807 роком (Журнал Азіатського Товариства Бенгалії).
Найбільш активними в площині дослідження джайнізму були німці. Германом Якобі здійснено публікацію англійського перекладу двотомника джайністської сутри. В цей каталог би увійшли англійські, італійські, німецькі, французькі, японські науковці. Свідчення про джайністську релігію стали бути доступними німецькою та французькою, окрім англійської. І лише 1915 році в публікацію вийшла праця Стівенсона «Серця джайнізму». Книга наповнена сильним місіонерським духом християнства.
Знання про джайнізм та джайнів просочується в свідомість західного європейця. До того ж, джайнізм має бути відомим для широкого світу, що принесло користь. Не може бути сумніву у перебуванні джайнізму в нормальному стані. Великі паломницькі центри набувають популярності, де привертається увага людей до релігійних практик, церемоній, джайністської благодійності. Джайнізм все ж поширився за межі сучасної Індії, прикладом цьому слугує джайністський центр Лестера.
Панас Вернигора
