Жан-Поль Сартр вважав екзистенціалізм строгим вченням, яке призначене не для скандальної слави, а для філософів. Він розділяє його, не надто пояснюючи сам термін, на атеїстичний і християнський. Останній, на думку Жан-Поль Сартра, представляли Габріель Марсель, Карл Ясперс; щодо першого, то до нього належав він сам, а також Мартін Гайдеггер, Симон де Бовуар, Моріс Мерло-Понті, Альбер Камю.
Жан Поль-Сартр вважав, що єдину філософську книгу, яку написав Альбер Камю, була «Le Mythe de Sisyphe» («Міф про Сізіфа») в 1942 році, в якій автор себе визначав як письменник, а не філософ. У 1951 році він написав філософський твір в есеїстичному стилі «L’Homme r?volt?» («Бунтуюча людина»). В «Міфі про Сізіфа» Жан-Поль Сартра не названо екзистенціалістом, він вважається лише одним із сучасних авторів. Альбер Камю називав екзистенціалістами двох релігійних філософів – Сьорена Керкегора і Льва Шестова.
Деякі неуважні дослідники вважали Альберта Камю екзистенціалістом, як й інших письменників: Едмунда Гуссерля, Федора Достоєвського, Франца Кафку, Мартіна Гайдеггера. Ми заперечуємо такий необ’єктивний поділ. Альбер Камю чітко назвав філософську позицію Едмунда Гуссерля і Мартіна Гайдеггера феноменологічною. Федора Достоєвського, своєю чергою, він вважає письменником, а не філософом, так само, як і Франца Кафку.
Нами відкрито декілька суперечностей в екзистенціалізмі. Альбер Камю чітко стверджував, що не є екзистенціалістом через відсутність надії на Абсолют. Зазначимо, що він ніде не вживає поняття екзистенціалізм. Французький письменник писав про екзистенціальну філософію, представниками якої, як ми згадували раніше, були Сьорен Керкегор, Лев Шестов. Карла Ясперса Альбер Камю вважав наближеним до екзистенціальної філософії. На його думку, поняття «трансценденції» в німецького філософа означає абсурд, який замінює Бога.
Мартін Гайдеггер написав працю «Platons Lehre von der Wahrheit. Mit einem Brief fiber den Humanismus» («Лист про гуманізм»), яка була надрукована 1947 року в Берліні. Вона виникла на основі розширення листа французького філософа Жана Бофре. В цьому творі філософ критикував екзистенціалізм і заперечував власну близькість до нього. В «Листі про гуманізм» Мартін Гайдеггер писав: «Головною тезою Сартра про першість existentia порівняно з essentia, між іншим, виправдовується назва «екзистенціалізм» як відповідний титул для його філософії. Але головна теза «екзистенціалізму» не має абсолютно нічого спільного з тезами із «Буття і час»; не кажучи вже про те, що в «Бутті і часі» ще й не може висуватися ніяких тез про співвідношення між essentia і existentia, тому що справа там йде про підготовку передумов».
У «Листі про гуманізм» Мартін Гайдеггер послідовно доводить нерозуміння Жан-Поль Сартром сутності екзистенції: «Сартр, навпаки, формулює основну тезу екзистенціалізму так: екзистенція передує «есенції», сутності. Existentia і essentia при цьому мисляться ним у сенсі метафізики з часів Платона, яка каже, що essentia йде попереду existentia. Сартр перевертає це положення. Але перевернута метафізична теза залишається метафізичною тезою. Тому він грузне разом із метафізикою в забутті істини буття. Для Мартіна Гайдеггера філософія відмінна від екзистенціалізму, який, на його думку, був вченням виключно Жан-Поль Сартра.
У тому ж творі німецький філософ провів розрізнення французької категорії «existence» і «ек-зистенції». Гайдеггер аргументує попередню тезу в своєму високо абстрактному стилі: «Ек-зистенція, екстатично осмислена, не збігається ні змістовно, ні за формою з existentia. Екзистенція означає змістовно (може, змістовний, чи цитатата так звучить?) вхід в істину Буття. Existentia (французьке existence) означає, навпаки, actualitas, дійсність, на відміну від чистої можливості як ідеї. Ек-зистенція іменує визначальне місце людини в історії істини. Existentia залишається терміном, що означає дійсне існування того, чим щось є за своєю ідеєю».
Французький філософ Габріель Марсель був представником релігійної філософії, сповідував католицизм. Самого слова «екзистенціалізм» у своїх працях мислитель не вживав, але використовував термін «екзистенціальна філософія». На католицькому соборі в 1946 році його погляди назвали християнським екзистенціалізмом, щоб відрізнити їх від атеїстичного екзистенціалізму, проголошеного Жан-Поль Сартром, яке було осуджене папською енциклікою в 1950 році як не сумісне з католицькими догматами. Габріель Марсель називав своє філософію неосократизмом. Дослідники творчості французького мислителя називали його вчення і «християнським неосократизмом», і «католицьким персоналізмом», і «релігійним екзистенціалізмом».
Проблема атеїзму в екзистенціалізмі, на нашу думку, не достатньо проаналізована. Жан-Поль Сартр називав погляди, викладені в праці «Екзистенціалізм – це гуманізм», послідовним атеїзмом. Атеїстами він вважав: Мартіна Гайдеггера, Моріса Мерло-Понті, Альбера Камю, Сімону де Бовуар. Варто зазначити, що феноменолог Моріс Мерло-Понті, відомий своїми працями «Ph?nom?nologie de la perception» («Феноменологія сприйняття»), «L’?il et l’esprit» («Око і дух»), не вважав себе екзистенціалістом, а про атеїзм мовчав. Альбер Камю не був зацікавленим в існуванні Бога, адже все одно людина відповідає за прожите нею земне життя, і атеїстом письменник себе не вважав. Мартіна Гайдеггера в усіх працях цікавило буття, а не Бог, хоч він жодного разу не говорив і не писав про себе як атеїста.
Представниками екзистенціалізму вважали таких письменників: Франца Кафку, Вільяма Голдінга, Айріс Мердок та ін. За часів Федора Достоєвського, Льва Толстого, Генріха Ібсена слова екзистенціалізм не існувало. Щодо інших названих нами романістів, вони не помишляли себе екзистенціалістами. Ми екзистенціалізм, як літературний напрямок, вважаємо фікцією та з упевненістю стверджуємо, що це не коректний поділ в літературі.
Деякі історики філософії вважали мислителів Мігеля Унамуно, Хосе Ортега-і-Гассета, Миколу Бердяєва прихильниками екзистенціалізму. Вищезгадані мислителі заперечували екзистенціалізм. Ортега-і-Гассет вважав екзистенцію і буття тільки якістю суб’єкта, тобто духу. Свої погляди іспанський філософ називав «раціо-віталізмом» – синтезом розуму і вольового пориву. В Мігеля Унамуно були погляди про «агонію» – трагічне сприйняття життя, але слова екзистенціалізм він не вживав. Микола Бердяєв називав свою філософію екзистенціальною, на відміну від екзистенціалізму Сартра, якого часто критикував за атеїзм.
Екзистенціальна філософія виникла раніше ніж екзистенціалізм. У філософії термін «Existenzphilosophie» вперше ввів німецький філософ Карл Ясперс. Йому належать такі прці: «Die geistige Situation der Zeit» («Духовна ситуація нашого часу») 1931 року, «Existenzphilosophie» («Екзистенціальна філософія») 1938 року. Себе філософ називав екзистенціальним мислителем і вважав, що він належить до екзистенціальної філософії. В 1932 році вийшла праця Льва Шестова «Кіргеардт і екзистенціальна філософія», в якій він дослідив погляди датського мислителя Сьорена Керкегора, який вперше використав слово екзистенція в своїй філософії. В 1943 році німецький філософ Ото Больнов видав працю з такою ж як в Ясперса назвою «Existenzphilosophie» («Екзистенціальна філософія»).
«Екзистенціальна психологія» Віктора Франкла, Ірвіна Ялома, не є екзистенціалізмом. Часто психологи використовували поняття екзистенції як конкретного людського існування, «трансценденції» як вихід за межі в екстримальних життєвих ситуаціях. Таке трактування «трансценденції» запозичене в німецького філософа Карла Ясперса. Віктор Франкл увів новий термін «самотрансценденція», щоб підкреслити виключно антропологічний контекст, а не звернення до гіпотетичного Абсолюту. Хоч сама екзистенціальна терапія і не виключає релігію, разом із тим вона не бере її до уваги.
У творі «Екзистенціалізм – це гуманізм» Жан-Поль Сартр писав про поняття «закинутості» і «тривоги». «Тривога» трактується як відповідальність за власне буття, вона виникає при виборі. Про поняття «закинутості» філософ стверджує, що воно тільки означає те, що Бога немає і що, відштовхуючись від цієї тези, потрібно робити власні висновки. Категорії «відчаю» і «турботи» не аналізуються, а тільки згадуються в праці. На нашу думку, «відчай» Жан-Поль Сартр вважає якістю поняття «закинутість», а турбота, своєю чергою, постає якістю тривоги. Слід зазначити, що ці всі категорії походять від свободи.
На відміну від праці «L’?tre et le n?ant: Essay d’ontologie ph?nom?nologique» («Буття і ніщо. Досвіт феноменологічної онтології») 1943 року, Жан-Поль Сартр переробляє основні тези своєї філософії. В «Бутті і ніщо» французький філософ є феноменолого, а не екзистенціалістом. Зокрема свобода, проголошена в «Екзистенціалізм – це гуманізм», є відкритою. Вона так само, як і в феноменологічній праці, направлена на «іншого», але досягає своєї мети в створенні цінностей і вчинків. Людина реалізує своє буття через іншого. В «Бутті і Ніщо» незважаючи на всі конкретні відносини з іншим: «кохання», «мова», «мазохізм», «байдужість», «бажання», «ненависть», «садизм», я все одно вертаюся від «буття-для-іншого» до самого себе. Такі стосунки ведуть до самотності і закритості людського буття, яке зазнає невдачі. Тому свобода вибору себе «для-іншого» є закритою.
В трактаті «Буття і ніщо» Жан-Поль Сартр песимістично ставиться до якісної взаємодії людей в суспільстві. «Екзистенціалізм – це гуманізм» відрізняється оптимістичним ставленням до світу. Філософ писав, що, вибираючи себе, ми вибираємо все людство. Схожий гуманістичний погляд, «ми відповідаємо за тих кого приручили», знаходимо в Антуана де Сент-Екзюпері. Французький філософ стверджував, як і Фрідріх Ніцше, про смерть Бога, але він вважав, що не варто панікувати чи бути аморальним при цьому. Жан-Поль Сартр закликав до творчості, до вчинків, які походять із власної моралі, він не вірив у загальні цінності, тільки в конкретні.
Нами проаналізований екзистенціальний психоаналіз, який Сартр розробив у творі «Буття і ніщо». Фактично, це синтез фройдистського аналізу з феноменологією. Він міг здійснюватись за допомогою компаративістського методу. Жан-Поль Сартр заперечував підсвідомість. Він вважав, що свідомість повинна бути в центрі психоаналізу. Вчення Зигмунда Фройда Сартр вважав хибним. У свій екзистенціальний психоаналіз філософ ввів феноменологію для цілісного сприйняття людини. Згодом він спробував використати екзистенціальний аналіз у критиці життя Шарля Бодлера, Густава Флобера та інших письменників.
Ми навели аргументацію основних питань дослідження. Екзистенціалізм – філософське вчення Жан-Поль Сартра. Науковці, які вважали його культурним, літературним чи філософським напрямом, помилялися. Так звані письменники-екзистенціалісти ніколи не вважали себе прихильниками екзистенціалізму, вони жили до появи цього поняття, послуговуючись іншим терміном. Філософи-екзистенціалісти – представники не екзистенціалізму, а екзистенціальної філософії. Ототожнюючи «екзистенціалізм» із «екзистенціальною філософією», дослідники роблять неправильні висновки. Ми підтримуємо думку Мартіна Гайдеггера про виключно сартрівський екзистенціалізм. Французьких філософів і письменників безпідставно вважали екзистенціалістами. Таким чином на підставі наведених аргументів стверджуємо, що поняття «екзистенціалізм» в історії філософії, який включає, крім Жан-Поль Сартра і Нікола Аббаньяно, також Миколу Бердяєва, Шестова, Гайдеггера, є штучним і не підтвердженим.
Микола Бердяєв уважав, що сартрівський екзистенціалізм засновується на картезіанстві та онтології, в той час як екзистенціальна філософія походить від Блеза Паскаля і Сьорена Керкегора, базується на вірі в Бога, в безсмертну душу. Екзистенціалізм пізнає завдяки раціональній редукції, а екзистенціальна філософія – осмислюючи свої переживання. Для Миколи Бердяєва Мартін Гайдеггер є представником екзистенціалізму. Ми не погоджуємося з такою думкою тому, що основним поняттям німецького філософа є буття, а не суб’єктивно-духовне начало.
У творі «Лист про гуманізм» Мартін Гайдеггер розбирає основні експлікації екзистенції. Філософ стверджує, що його «ек-зистенція» не протиставляється «есенції» як сутності. Потім він пише про ек-зистенцію як категорію, яка не включає в себе суперечність «екзистенції» і «есенції». Німецький філософ займався проблемами академічної філософії. Він розробляв свої ідеї в феноменології, онтології, герменевтиці, метафізиці.. Основою філософії для німецького мислителя було буття, а не особистісне внутрішнє начало людини.
Ми проаналізували твори Альбера Камю, Жан-Поль Сартра, Мартіна Гайдеггера. На відміну від академічної філософії двох останніх, перший є есеїстичним філософом. Ми б сказали, що він лише письменник, який написав два філософські твори. В «Міфі про Сізіфа» аналізуються погляди Карла Ясперса, Сьорена Керкегора, Льва Шестова, Мартіна Гайдеггера. Поняття «екзистенція» в згаданому творі не вживається. Французького письменника не цікавлять філософські категорії. Він звертає увагу на теми життя, свободи, бунту, абсурду. Також він критикує погляди Мартіна Гайдеггера як абстрактні і відірвані від дійсності. Мислитель запозичує категорію «турбота» в німецького філософа й інтерпретує її як «тяжкий вантаж», який людина несе все життя. Ця тяжкість описана в художньому образі Сізіфа, який котить великий камінь на гору. Тобто, на нашу думку, письменник пише про відповідальність. Альбер Камю називає інші категорії які породжує «турбота»: «страх», «тривога», «жах» – , але їх не пояснює.
Ми з’ясували, що екзистенціалізм Жан-Поль Сартра не водить нових категорій, крім «екзистенції» як існування. Французький філософ запозичує поняття з праці «Буття і час» Мартіна Гайдеггера. Він здійснює інтерпретацію «турботи», «закинутості» через призму власної філософії . Як ми писали, «закинутість» – це життєва позиція, яка заперечує будь-яке потойбічне життя. «Турбота» в Жан-Поль Сартра є відповідальністю за кожний вибір, зроблений людиною, і відповідно кожний здійснений вчинок. «Тривога» розуміється філософом як категорія, яка тотожна «турботі». На нашу думку, така «тривога» є страхом за вже здійснений людиною вибір. Ми вважаємо, Жан-Поль Сартр пише про конкретну відповідальність перед собою і заперечує будь-яку надію на божественне існування як ілюзії, яка заважає в житті особистості.
Поняття «екзистенціалізм» в історії філософії ми вважаємо штучним.. Мартін Гайдеггер доводив, що першість existentia порівняно з essentia, виправдовує назву «екзистенціалізм» як відповідний титул для філософії Жан-Поль Сартра. В схожому значенні його вживає Нікола Аббаньяно.
На нашу думку, екзистенціалістом можна вважати французького філософа лише в творі «Екзистенціалізм – це гуманізм». Праця «Буття і ніщо» феноменологічна, а не екзистенціальна. Екзистенціальна філософія радикально відрізняється від екзистенціалізму .Її представниками були Карл Ясперс, Микола Бердяєв, Лев Шестов, Сьорен Керкегор. Екзистенціалізм можливий тільки як атеїстичне вчення. Вважати екзистенціалістами Мартіна Гайдеггера, Альбера Камю, Моріса Мерло-Понті не правильно.
Тарас Клок
