Жан – Поль Сартр

SartreЖан – Поль Сартр народився 1905 року у Парижі в родині морського офіцера.  Батько Сартра помер дуже рано, коли хлопчикові було не менше року. Вихованням сина  займалася його матір.  У віці семи або ж восьми років  з матір’ю – вдовою він жив у бабусі і дідуся. Його бабуся  за віросповіданням була католичкою, а дідусь – протестантом. Вони досить часто,  сидячи за столом  полюбляли  підсміюватись над релігією  кожного. Хлопчик  судив  по своїм міркам, а потім робив висновок: обидва віросповідання нічого не варті.

Матір  Жана – Поля настільки  була прив’язана до свого сина, що спала  в одній кімнаті разом з ним.  Його бабуся  вважала Сартра генієм, а матір – великим письменником у майбутньому житті.  Сартр  дійсно  був обдарованою дитиною, але стаючи на шлях дорослого життя відчув себе  у ролі обманщика, який у свою чергу дивився на світ чужими очима.

У п’ятнадцять років  Сартр  на все життя запам’ятав, що  міжлюдські відносини  побудовані на насиллі. Історичні  події це дуже чітко продемонстрували. Сартр  пережив Першу світову війну 1914 року і  Велику жовтневу революцію 1917 року в Росії.

Він покладав великі надії на  російську революцію у 1919 році. Юнак  любив багато читати, за увесь рік  бібліотечний формуляр  Сартра у Вищій  нормальній  елітарній  школі  складав  близько 300  книг. Постійно  займався  інтелектуальною  працею, навіть його однокласники свідчили, що  хлопець  міг проводити досить довгий час  у роздумах, думати він перестає  тільки тоді, коли лягає спати.

Будучи студентом, він не  цурався  життєвої студентської радості, навпаки  полюбляв забави.  Після закінчення  Номінальної школи,  Сартр  зайнявся викладанням  філософії у Гаврському ліцеї. У 1928 році  він знайомиться  з Сімоною де  Бовуар. Бовуар  була неординарною дівчиною, намагалася відчути  на собі як жінка секс, незалежність, професійну радість. В тім дуже швидко все відкинула від себе, прийнявши велику відповідальність – бути хрещеною матір’ю  у сучасному фемінізмі. Сімона відрізнялася  від Сатра своєю елегантністю, полюбляла одягатися у  світлий шовк, мала пристрасть до чорного кольору вбрання.

Сартр  розповідав  різні гумористичні історії, від яких  Сімона була в захоплені, цінуючи його гострий і пронизливий інтелект.  З плином часу  зясувалося, що  обоє  прагнуть до однієї мети – скасувати  цінності буржуазії, натомість  створити  нову філософію, яка б відповідала їхнім запитам, де основним її  підґрунтям  вважається подібність.

Вона була для нього в житті  кращим  порадником, мала редакторське відчуття і гострий розум.   Між ними було  підписано договір, який полягав у тому, що Сімона і Жан – Поль повинні бути разом, але залишатися вільними. Про шлюб і  подружню вірність мова не йшла. Із життя Сартра також відомо, що він був сексуальним анархістом, навіть не мав змоги встояти перед  молодими  дівочими чарами.

Вони дали обітницю однин одному, бути відкритичи, чесними, розповідаючи про все, що відбулося  з ними. Навіть знаходячись на певні відстані, нерозлучна пара писала листи один до одного. Сартр  дуже полюбляв дивитися голлівудські фільми,  а  його дружина читала літературні журнали.  1933 – 1934 року Сартр  удостоївся великої честі – стати стипендіатом в Берліні у Французькому інституті, де повністю  заглибися  у вивчення феноменології Едмунда  Гусерля, детально ознайомився з  опублікованими працями Мартіна Хайдегера.

Після детального розгляду і аналізу, французький філософ  повністю стає  прихильником  феноменології. Завдяки ній  він  побудував свою філософію. З під свого пера  він видає низку книг, зокрема таких як «Уява» (у 1936 р.), «Уявлене» (у 1939 р.), «Ескіз теорії емоцій»  (у1940 р.). Після цього він  проявляє себе у літературній творчості. Ним було написано  і надруковано у 1938 році роман під назвою «Нудота», а 1939 року – книга розповідей «Стіна».

1939 рік  для Сартра став фатальний, тому що почала Друга світова війна, яку розгорнув Гітлер через напад на Польщу. Жана – Поля  було зараховано  на метерологічну  службу до одного із  підрозділів французької  армії.  В тім це не завадило молодому майбутньому філософу, літератору  вести записи у щоденнику.  Несподіваною для Сартра стала атака німецьких танкових військ, яким у 1940 році на весні вдалося прорвати фронт французів.

Третя  Республіка, як її називали  була зруйнована, Гітлер отримав перемогу, близько мільйона людей, в тому числі і Сартра пинилися у німецькому концтаборі військовополонених.  Історичний факт постав перед  обличчям молодого мислителя, у нього залишалося два вибори: або ж змиритися  з тим, що відбувається насправді, чи боротись до переможного кінця за звільнення французької республіки.  Сартр  вибирає  чинення спротиву німецькій владі на чолі з Адольфом Гітлером.

Тому що обставини  життя  змусило його на цей  крок, що в подальшому вплинуло  на долю філософа  і його реалізації у політиці, літературі і філософії.

Його було звільнено у 1941 році з-під ув’язнення  за станом фізичного здоров’я. Сартр за незвичних обставин  опиняється у Парижі, в якому формує підпільну групу із закликом «Соціалізм та свобода».

Сартр  вважав, що для соціалізму дійсно не вистачає свободи.  У такий спосіб і виникає ідея вільного соціалізму, ця думка керувала ним майже чотири десятиліття і буде втілюватися у життя. Він пише трактат, пов’язаний  з онтологічною проблематикою, називає його «Муха», розігрує  спектакль на сцені перед багатомільйонною публікою.  Трактат Сартра нараховує близько семисот сторінок.  У ньому перш за все трактується  про свободу в ситуації, яка на думку філософа  є визначенням  людської екзистенції.

Саме звідси і бере свій початок сформований напрям, система поглядів  – екзистенціалізм, батьком якого вважають Жана – Поля Сатра. За дослідженням Сартра  видно  інтерес до того, на що власне повинні подібними бути  люди в дійсності. Сартр  говорить не про те, що  людина повинна робити вільний вибір, але пам’ятати, що такими є насправді умови її існування, уникнути цього вибору ми не можемо.

Сартр також  розуміє поняття  страждання і страху, які в його екзистенціалізмі стають наріжним каменем. Страждання на його думку не є наслідком  виявлення свободи людиною. Він також стверджував, що не правильним буде  розгляд філософії  у дусі песимізму, тому що  жодна доктрина  не може бути оптимістичною, на відміну від тієї, в якій людська доля  поміщується  у ній же самій. У зв’язку з цим виникає  екзистенціалізм як гуманізм. Пройшло майже десять років, коли Сартр зрозумів, що в екзистенціалізмі не має ніякої системної моралі. Про  свої інтелектуальні експерименти він пише  трилогії  прозаїчного спрямування «Шляхи свободи», датовану 1945-1949 роками. Відазу ж після трилогії  пише теоретичне есе під назвою «Що таке література» (видане у 1947 році), низку п’єс  під таким резонансними назвами: «Брудні руки» та «Диявол  і Господь Бог», що були опубліковані у 1948 і 1951 роках.

Після закінчення  ІІ Світової війни, почала значно ускладнюватися  ситуація з політикою Франції, виникла проблема  самовизначення у політиці і моралі. Сартр  зробив вільний вибір для того, щоб змінити світ. Він  листувався з  Альбертом Кам’ю, натякаючи  на свободі  як вільному виборі боротьби, щоб потім стати вільними.  Сартр виступає  проти капіталізму та експлуатації робочого класу, колоніалізму і імперіалізму Америки, яка у свою чергу підтримує колоніалізм. Філософ  захищає  військового моряка  Анрі Мартена, якого засудили до ув’язнення  на п’ять років за проведення пропаганди  щодо війни в Індокитаї. Хоч і Мартен був комуністом, проте Сартр його підтримував як людину, що прагне свободи. Він перебуває у тісних  взаємовідносинах  з комуністами. Це продовжувалося аж до 1956 року.

Філософа торкнули за живе  події  в Угорщині, які примусили його  виступити перед  публікою  зі статею «Привид Сталіна». Його  також  хвилював і привид фашизму, що повернувся до Франції у замаскованому вигляді із незвичним для усіх гаслом «Алжир французький».  Після цих подій  Сартр пише ще одну п’єсу, яку присвячує незаконно увязненним  людям «Затворник Альтони». У ній описує  дуже жорсткий  режим, а також усіх, хто підлягав під нього.  У політиці Сартру не поталанило, сам він розчаровувся  у ній, в тім  не скидав так просто руки.  Пише  працю  під назвою «Критика діалектичного розуму». Сама ж праця поділялася на  два томи. Перший том містив  у собі як теоретичне так і абстрактне дослідження філософа, а другий  – історичне трактування.  Перший том книги був опублікований у 1960 році, в тім не дуже сподобався його  не читабельний текст. Сартр вирішує вдихнути нове  життя  у марксизм, проте останні сім років  залишався сліпим.

60 – ті роки ХХ століття стали справжнім апогеєм  слави філософа, тому що 1964 року він був удостоєний Нобелівської  премії у літературі. Але він відмовився від премії, вважаючи 26 000 000 франків  як політичну приманку і залучення людини до буржуазної еліти. Його вчинок  викликав  в усіх здивування.  З 1965 р. – Сартр виступає  з  цілим циклом лекцій  у містах Японії – Токіо та Кіото. Варто зазначити, що Сартр  був хранителем демократії, зберігаючи при цьому  функції  істинної свободи.

1968 рік став переломним для Сартра, тому що настав час  скинути  диктатуру французької буржуазії, а запровадити  людську свободу. Студенти  Парижа стали підтримувати  Сартра, якому виповнювалося  шістдесят три роки. Його надихало гасло паризьких студентів «Уява у владі», розуміючи, що це є характерна особистість, започаткована ним людська реальність.

У 1970 р. – Ж.-П. Сартр стає  головним редакторром газети «Народна справа», намагаючись забезпечити  її  видавництво від переслідування поліцією. У своєму першому інтерв’ю  1972 року він заявив, що вірить у нелегальність. Розглядає  культурну революцію в середині партій, бачить прорив  студентської  демократії у свободі, ріності та братерстві.

У 1974 р. – займає позицію революціонера, який не приймає участі на президентських виборах. Про це пізніше скаже дружина Сімона де Бовуар. За її словами, прагнення  Сартра  не голосувати поза інститутами заслуговує глибокої  поваги.  Його пізніше будуть критикувати прихильники буржуазії, але він залишиться до кінця не зламним у своїх поглядах. У розмові з М. Конті Сартр сказав, що хоче надалі залишатися екзистенціалістом.

У зв’язку з його семдисятиріччям 1975 року у нього  було взято інтерв’ю  американськими філософами, де були досить чітко азфіксовані   етапи еволюції  філософії Сартра. Тоді він їм відповів, що вважає себе  філософом – картезіанцем.

У 1979 р. – бере є останню участь  у своєму політичному  житті.  Він звертається до французького уряду за допомогою біженцям В’єтнаму. Проте  не знаходить у них підтримки, а їхню відповідь – вбивство близько 10 000 у нічого не винних людей, що вийшли у відкрите море на своїх човнах.

Філософ  бачить байдужість до людської біди, демонструє ще раз те,  що життя та людська свобода окремої людини у світі є дорожчою для нього від усіляких догм ідеології.

Жан – Поль Сартр  помирає у 1980 році, але перед своєю смертю заповів не влаштовувати ніяких офіційних поховань. Проте як відомий письменник, філософ, активний політичний діяч свого часу, знайшов  щиру підтримку і співчуття зі сторони 50 000 його прихильників , похоронна процесія просувалась  по лівому березі міста Париж.

Богдан Стрикалюк