Згадки про них в греко-римських записах відносять до періоду 4 ст. до н.е. і пізніше.
Жертвоприношення у друїдів, як у давньоязичницьких дохристиянських служителів культу, було розвинене аж до людського і навіть до канібалізму. Це випливає з розкопок на території Великобританії, в графствах Глостершир і Чешир ( «людина з Ліндоу»). Завдяки торф’яному болоту вчені отримали сенсаційну знахідку, що датується приблизно серединою 1 століття н.е. В цей час Римська імперія завойовувала Британські острови.
Характерною ознакою друїдів послужив пилок рослини омели, яку вони вважали священною, використовуючи її в жертвоприношеннях і в лікарських цілях. Але принесення в жертву тварин було більш розвинене, і поєднувалося з місячними циклами і святами на честь своїх богів. За свідченнями Гая Юлія Цезаря, під проводом якого і здобувалися кельтські племена, друїди вірили, що без людських жертв не можна розраховувати на милість богів.
Виходячи з записок древніх істориків Лукіана, Тацита і Діодора Сицилійського, друїди шанували безліч богів, але ніяк не одного. Все що відрізняло їх від римської релігії, так це уявлення про безсмертя душі і численні забобони. Не збереглося жодного повного уявлення про вірування друїдів. Примітивні племена з островів Борнео і Ява мають жерців-астрономів, які займаються рухом зірок і обчисленням часу. Але друїди нічим особливим в астрономії не примітні, лише за свідченнями Плінія і Цезаря, у них був місячний рік, а обчислення велися не днями, а ночами. Не збереглося жодного доказу, що друїди мали писемність. Швидше навпаки, прийнято вважати, що їх вчення передавалося саме усно, щоб обмежити коло учнів. Їх писемність, швидше за все, не просунулася далі трудомісткого письма на камені і дереві. Проте, вони були філософами і наставляли не тільки народ, а й давали поради королям. До появи римських шкіл, вони користувалися репутацією освічених людей, володіючи впливом на громадську думку, а значить і владою.
Підсумок панування і правління кельтських друїдів був описаний Тацитом. Описуючи атаку римського намісника Пауліна на фортецю друїдів на Англсі в 61 році н. е. Він описує, як на березі стояло збройне вороже військо в повній амуніції. Воно складалося з жінок, схожих на фурій, в траурному одязі і з розпущеним волоссям.
Друїди, будучи тут же, з піднятими до неба руками підносили до своїх богів молитви і викидали прокляття в бік ворога, а жінки тримали в руках запалені смолоскипи. Це видовище вразило римських воїнів, і вони, немов закам’янілі, підставляли себе під удари, які сипались на них. Нарешті, прийшовши в себе і почувши свого полководця, вони кинулися на противника, і відкинули його, відтіснивши від полум’я їх власних смолоскипів. Після цього, на території переможених розміщують римський гарнізон, вирубавши священні гаї, що призначалися для відправлення лютих забобонних обрядів: адже у них вважалося священним омивати кров’ю полонених жертовники богів, чекаючи їх вказівок, звертатися до людських нутрощів ».
З появою християнської релігії у бриттів і ірландців, друїди втратили свій повсюдний вплив. Вони переродилися в лісових знахарів, магів і чаклунів, оскільки святилища їх розташовувалися в лісах середньої Європи. Само собою вони перестали бути популярними і впливовими в суспільстві, оскільки церква різко засуджує чаклунство і понині. Але свідоцтва про їхнє існування раз у раз миготять в більш пізніх історичних хроніках. Пізніше в літературі англійського романтизму існував збірний образ магічного жерця лісу, такого освіченого «дикуна», оточеного таємницею і живе в абсолютній гармонії з природою в глухому лісі.
У наш час в 1909 році сформувалося неодруїдське суспільство. 2 жовтня Британська комісія у справах благодійності визнала поклоніння неодруїдів божествам природи офіційною релігією. Тисячі британців сьогодні зараховують себе до друїдів, сповідуючи ці вірування, наслідуючи магічні обряди і свята. Існують також і Реформістські Друїди Північної Америки. Американське свято Хеллоуін також має кельтське коріння.
Іван Гудзенко
