Дмитро Чижевський

chigevskijДмитро Чижевський  народився  у 1894  році  Кіровоградської  області, міста Олександрія, в  дворянській  родині.  Батько  Іван Чижевський  – офіцер  у відставці,  приймав учать   у народному гуртку, був покараний  та заарештований  на два  роки  у Петропавлівській  фортеці. Після свого ув’язнення  підтримав  земський  рух,  був прийнятий  у партію кадетів. Матір  Дмитрія  – прекрасний педагог  та  художниця – вихованка  видатних на той час справжніх   митців  Іллі Рєпіна  та Чистякова.

Чижевський  отримав  вищу освіту, навчаючись  в університетах  Петербурга і Києва.  У Київському  університеті  він   почав виклад  філософії,  слов’янської та індоєвропейської  філології.  Приймав безпосередню  активну участь  у  гуртках  при  Київському університеті.

Дмитро  був  членом  меншовицької партії   при   українському  керівництві  Малої Ради,  у нього навіть була   перспектива   очолити  посаду   міністра  праці України. Чижевський  займався  викладом  філософії   при   університеті, знанням  мов на  курсах  вищих навчальних закладів для жінок. Під  час  проведення  бойових дій  більшовиків  у місті Києві, молодого  Чижевського було заарештовано  і майже не страчено  через  розстріл.  Проте  йому все ж таки вдалося уникнути смерті  і  емігрувати  зі своєї Батьківщини за кордон.

Деякий час  Чижевський  жив  у Чехословаччині, потім в США, Німеччина  заміняла йому  рідну батьківщину.  27 – річний  філософ  ніколи не забував про  Україну,  наукові  досліди,  не ототожнюючи   державність, історію, мистецтво, мову  України  з  російськими.  Він не любив  політики, а тому  і не приймав у ній участь, оскільки  велику вагу  мали  наукові інтереси.  Дуже суворо відносився  до Радянського  союзу, розкриваючи злочини  більшовиків, їхньої  влади.

Дружина разом із дочкою  Дмитра Чижевського  змушені були  емігрувати  в США, тоді ж як майбутній  науковець  залишився   в Німеччині зі своїми  студентами.    Далі продовжує   займатися   викладацькою  справою   в університеті, пишучи свою науково-дослідницьку роботу.   Ним було віднайдено  і здійснено  для світу відкриття в архівах бібліотеки    втраченого двохсот річного   рукопису  праці  чеського  філософа та педагога доби Відродження Яна Коменського, якого Чижевський назвав  «єдиним   із словянських мислителів, що набув світового значення». Ставив  Коменського  поряд  із видатнм  українським філософом Григорієм  Сковородою.  Наукова праця на латинській  мові   під назвою  «Загальна  рада щодо виправлення   людських  справ»  принесла  йому славу  у світі.

Чижевський   співпрацює за кордоном   з навчально-науковими   українськими  емігрантськими  організаціями, зокрема  Вільним  Українським Університетом. У першій половині  20 –х років  ХХ століття зустрічається  у місті Празі (Чехія)  із видатними  українськими  діячами: Дмитром Дорошенком, Миколою Шаповалом, Михайлом Грушевським.  Саме тут був  зосереджений  утворений   ними  Український  вищий  педінститут  імені  Михайла  Драгоманова.

Філософ і культурний діяч Чижевський  заводить  співпрацю  із  німецькими, польськими,  російськими, українськими, французькими  та чеськими  періодичними виданнями, такими як журнал  «Логіка», «Філософія в Україні» та інші. Вперше ним було відкрито  Інститут славістики,   якого бажав зробити світовим.  в  німецькому містечку Галє.  Займається науковою діяльністю, спрямованою на  порівняльну  історію  слов’янської  літератури,  чеської церковної  літератури,  аналіз  творчості  Гоголя,  Сковороди,  Пушкіна, Шевченка, Чапека, приділяє  великий  інтерес  до  історії  давньоруської (ХІ-ХІІ ст.), української (ХVІ ст.) літератур.  У післявоєнний  час  у нього виникали  деякі  труднощі з опублікуванням  наукових статей  в умовах  партії  націонал-соціалізму  в Німеччині.  Тому  він змушений був  підписуватися, запозичивши собі псевдонім  Фріц Ерленбуш.

Одні з його статей вийшли у світ, інша  ж частина  була   втрачена.  Чижевський плідно працював, а по приході  радянських військ  в  Галє,  залишив  його  зі своєю  унікальною  багатомовною  конфіскованою   науковою бібліотекою.  Німецький  філософ  Гадамер  пригадує  візит  до Чижевського, в якого всі стільці були  зайняті  купою книг. З 1945-1949 р. – при Марбурзькому університеті  засновує   Семінар славістики, ставши повноцінним його директором.  Також  він  приймає участь  у відновленні  українських вузів,  наукових  німецьких  закладів;  викладає  при Українській православній  богословській академії  спеціальні навчальні дисципліни: філософію та логіку.

Очолює  Українську вільну академію наук, відновивши  звання професора філософії.  Його звинувачували у шпигунстві, комунізмі та за офіційним розслідуванням  було  підтверджено  не причетність  філософа до якоїсь агентури.  Колишні учні Чижевського  просять аби той  залишив  Німеччину і прибув до США. У 1949 р. –  Чижевський  отримує   посаду  лектора  славістики при Гарвардському університеті.  Сприяє  розвитку  досліджень у галузі славістики, перекладу  та видавництву  російськомовної та україномовної літератури. Написав низку  праць у площині  славістичного дослідження:  «Нарис  порівняльної історії  слов’янської  літератури», «Лабіринт світу Коменського», «Невідомий Гоголь » та інші роботи.  Професор Чижевський  вважає  славістику США  дещо поверхневою та дилетантською,  у нього виникає ностальгія за Німеччиною.  У листуванні  з Томасом Маном він  висловлює  своє бажання  повернутися у Німеччину, адже саме у ній  він  знайшов  себе і почував одночасно вільним.  Наукові українські кола висловлювали невдоволення щодо  відносин Чижевського до  російської  діаспори.  Він  стверджував,  що важливими є  культурні, а не політичні   взаємозв’язки  між  людьми та народами. На нього  посилилася пропаганда  зі сторони  радянських та східно – німецьких славістів зі звинуваченням  у відстоюванні  українського націоналізму.

Остані роки свого життя  Чижевський проводить у Німеччині, де постійною працює  в галузі наукових досліджень. Вибирається  на посаду  голови Німецького  союзу  викладачів славістики, офіційно визнається  як постійний член  академії наук у Гейдольберзі та Хорватії. Звертається до українців  з ідеєю збереження  надбання    української  культури  від зазіхання  на неї  марксистсько – ленінської ідеології.  У відкритій  сповіді зізнається  їм, що  для дослідження науки віддав усе своє життя.

Дмитро Чижевський  помирає в  Німеччині  у 1977 році. Його було поховано  на міському кладовищі в Гейдельберзі.  Після смерті Чижевського  його згадувала  Ася Гуменицька – колишня  студентка, а нині  професор  Мічіганського університету славістики  як одиноку самотню людину, за якою  був постійний догляд  близьких йому  людей, в основному учнів, колег  по роботі.  Сьогодні  праці Чижевського набувають популярності  у продовженні справи  розвитку  філософії на теренах  сучасної  України, поза її межами.

Богдан  Стрикалюк

Коментування закрито

Пошук
Рубрики
Ми у Facebook