До форм чуттєвого пізнання відносять відчуття, сприйняття, уяву. Відчуття – це відображення об’єкту з його окремими сторонами та властивостями. У пізнавальному процесі цей пункт є висхідним, являючи безпосередній зв’язок людини із зовнішнім світом. Сприйняття є вищою формою пізнавального процесу, являє в цілому відображення самого предмету.
Уява — найвища форма в пізнавальному процесі, вона характерна тим, що дає можливість відтворити предмети, які були сприйняті раніше. Завдяки раціональній формі пізнання суб’єкт здійснює проникнення в сутність предметів та явищ. У раціональному пізнанні розглядаються наступні форми: поняття, судження, умовивід.
Поняття є визначеною думкою, із зафіксованими у ній загальними та істотними властивостями об’єкту (наукові категорії). Судження – визначена думка із запереченням або ствердженням. Умовивід — виведення з двох суджень нове. Розрізняють два умовиводи: індукцію та дедукцію. Індукцією називається рух думки від часткового висловлювання до загального, а дедукцією – від загального до часткового висловлювання.
Існувала дилема класичної теорії пізнання між емпіризмом та раціоналізмом як однієї із основних визначених форм пізнання. Емпіризм зокрема базувався на тому, що чуттєве пізнання є головним та визначальним в засвоєнні світу наукою. Джон Локк стверджував те, що в інтелекті немає нічого, що було раніше в почуттях. Тому інтелект в трактуванні виступає почуттям, яке нічого нового не вносить, синтезуючи звичайні чуттєві враження. Раціоналізм має за основу абсолютизацію логічного пізнання. З позиції раціоналізму почуття є невиразними та оманливими, тільки раціональне пізнання приводить до істини, а реальне співвідношення чуттєвого та логічного характерне їхнім органічним взаємозв’язком.
Вадим Підосичний
