За своєю етимологією сам термін у перекладі з мови санскриту означає- той, що обертає колесо влади. Як індуїзм, буддизм та джайнізм вбачають у цьому монархічну владу правителя з її поширенням та територію індуїстської цивілізації із забезпеченням релігійно-морального порядку на ній.
При взяті до уваги вказаної концепції слід зазначити, що її коріння містяться глибоко у ведичних обрядах ініціації на царство. Обряд називається варджапеєю. Варджапея – це є ритуал, який проводиться при оновленні влади правителя, відбувається він таким чином: сам цар здійснює підняття на жертовному стовпі, доторкається рукою до подібної колесу верхівки (це означало про запуск часового циклу).
Після чого слідував і інший обряд –ашвамедха. Він полягає у тому, що коня, якого мали принести в жертву випускали на пасовище на цілий рік в супроводі царевого війська і правителі земель, куди наближався кінь мали бути смиренними перед його господарем, в інакшому випадку застосовували фізичну силу для покірності несмиренних (у такому випадку цар ставав владикою усіх земель — сарвабхаумою).
Торкаючись самого терміну «чакравартін», необхідно сказати щодо його появи пізньої появи в брахманській літературі від того періоду, що датується Майтрою-упанішадою. Адже тут йде мова про царя Брідхадратху, яким вирішив пізнати непрохідного Атмана, споглядаючи відкриту картину погибелі світу, наказуючи іншим залишити цей світ, втому числі це стосувалося лучників давніх царів – Судьюмни, Ашвапаті, Шашабінди, Індрадьюмни, а також інших з ними персонажів індійського міфу. Фігурування даного терміну можна зустріти в пам’ятках раннього ведичного періоду: Махабхараті та Артхашастрі, шо датуються значно пізніше.
Тому як не дивно сферою влади самого чакравартіна тут виступає територія, яка займає частину Гімалаїв і аж до самого океану. Це давало можливість, щоби кожен монарх називався чакравартіном, територіальні здобутки котрого відповідали статусу, заохочувати правителів аби ті, дійсно втілювали позначені амбіції в реальність. Вказаними текстами санкціонувались умови щодо отримання титулу, так наприклад надписи Ашоки (ІІІ століття до нашої ери) стосуються іменування правителя «обертаючим колесом».
Сконцентровуючись на Ашоці, беручи його за зразок, намагалися осмислити значення правителів Індії через епіграфіку та літературу. Так цар Пушьямітра з династії Шунгів (ІІ століття до нашої ери), в результаті перемоги власного онука у битві з греками-явагнами, вдається до звершення обряду ашвамедхі, намагаючись претендувати на ім’я «чакравартін».
В «Хронікерах» в період династії Сатаваханів (І-ІІ століття) характеризуються царства, володіння яких від гір сягає східних, південних, західних океанів, вони представлені як наслідники стародавніх чакравартинів. В надписах V століття можемо зустріти описану територію Сканди Гупти І, володіння цього правителя були обмежені чотирма океанами. Носіння титулу «чакравартін» удостоїлися й південноіндійські правителі тамільської династії Чолів (Х-ХІІ ст.), Західні Чалукьї, основоположник династії Ганг Анантаварман (ХІ-ХІІ ст.), правителі Віджанаягару (ХIV – XVII ст.).
Якщо ж візьмемо до уваги буддизм в його міфологічній системі, то тут царі займають важливу нішу. Мотив мав доволі прагматичний характер: настійливість буддистів на тому, щоби ті були лояльними у відношенні до влади царів. Дана настанова Будди міститься у Вінаї-пітаці, де йдеться про приписання монахам коритися царській владі. Відбувалося поступове складання релігійної концепції «чакравартін». Велику роль у уцьому питанні відіграє Проповідь Будди щодо колеса дхарми та її асоціації з духовними силами влади правителя світу.
Згідно авторитетної памятки класичного буддизму Махавібхаші, зявлення чакравартіна відбувається в момент появи протилежній кальпі будди. В Катхаваттсі приведена інша думка: не можлива поява трьох чакравартін у світ одночасно, оскільки не можливе існування різних будд. А тому в буддистів є розрізнення трьох ступенів «чакравартіна»:
1) прадеша – чакравартін (місцевий правитель),
2) двіпа – чакравартін (правитель одного материка із чотирьох),
3) чакравала-чакравартін (правитель усіх континентів, які у всесвіті, порівняння з Буддою).
Чакравартін має особливий специфічний спадок – сім чарівних скарбниць, куди входять:
а) колесо, яке літає в повітрі і яким можна досягнути будь-якої точки світу;
б) слон;
в) кінь;
г) коштовний камінь, здатний випромінювати світло на далеку відстань;
д) красуня – цариця, яка обдарована усім добродійством;
е) мудрий порадник;
є) вдалий полководець.
Трактування джайністів майже подібне з буддійським, прослідковується імітування ними. Тут є розрізнення трьох ступенів чакравартіна та необхідність володіння ознак великим мужем, проте відмінність полягає у тому, що чакравартіном стає Джина, а не Будда, міфологічні паралелі складають джайнійські тіртханкари, а не буддистські. Чакравартіни тут називаються світовими імператорами, чисельність яких не перевищує дванадцяти.
Першим із таких чакравартінів став Бхарата, цар та син Тіртханкара Рішабхадатти (нащадок героїв, описаних в Мхабхараті). Слугує також одна обставина, при якій буддистські матері, які народжують майбутніх чакравартінів бачать чотирнадцять снів, стільки ж само при народжені матері джайністських тіртханкарів.
Пегас
